Розділ 138 - Рікракамур (1)
І Кіріана, і Алон розраховували, що подорож до їхньої мети триватиме три дні.
У грі це займало лише два дні.
Звісно, пересування з великим військом природно вимагало більше часу.
Проте під час походу в голові Алона зародився невеликий сумнів, викликаний реальною географією.
Чи то він звірявся з картою «Психоделії», чи з тією, яку розгорнула Кіріана, відстань до болота була не такою вже й великою.
Одного дня цілеспрямованої ходи мало б бути цілком достатньо.
Тому було дивно, що тривалість подорожі оцінювали в 2–3 дні, але під кінець першого дня маршу…
"Неймовірно" — подумав Алон.
Він зрозумів, наскільки хибними були його припущення.
Він шоковано подивився вниз.
Під ними простягався колосальний каньйон.
І це було ще не все.
За каньйоном тягнувся ланцюг суворих гір, а за ними, схоже, починався ще один каньйон.
Навіть найвіддаленіший каньйон, який він міг розгледіти, розколювався на десятки дрібніших відгалужень.
"Причина в рельєфі" — осягнув він.
Це усвідомлення змусило його відчути легке запаморочення.
Можливо, Кіріана виділила три дні не для того, щоб бути занадто суворою до експедиції, а тому, що це був реалістичний мінімум.
Він міркував про це, поки вони спускалися.
[Ця ущелина... вона створена розумними істотами.]
Зненацька пролунав голос Базіліори.
— Що?
[Я кажу правду. Цей каньйон утворився не природним шляхом.]
Базиліора, яку Алон учора витягнув із кишені плаща просто від нічого робити, тепер роззиралася з поважним виглядом — уперше відтоді, як зазнала поразки.
[Вона справді виглядає саме так.]
— Чому ти так кажеш?
[Подивись, хіба каньйон не роздвоюється у формі овалу?]
— Гм.
Алон уважно оглянув каньйон.
Раніше він цього не помічав, але, як і вказала Базіліора, каньйон і справді розходився у широкий овал.
[Природні каньйони не розколюються таким чином.]
— …І лише на основі цього ти стверджуєш, що він штучний?
[Ні, тут відчувається відлуння.]
— Відлуння?
[Так, воно прадавнє, але його не сплутаєш ні з чим. Це схоже на залишки битви, зважаючи на те, як переплелися два різні відлуння.]
— …У це важко повірити.
Він мимовільно похитав головою.
Масштаби цього величного каньйону здавалися занадто величезними, аби бути лише шрамом від якоїсь сутички.
Рухаючись далі, відчуваючи, як усередині зростає дивне занепокоєння, Алон незабаром дістався вужчої, звивистої частини каньйону.
— Тут є кілька шляхів.
— У цій ситуації лівий шлях здається найвигіднішим.
— Ви так вважаєте?
— Так, ходімо туди. Він ширший за інші, тож навіть якщо це займе трохи більше часу, таке рішення здається розумнішим.
— Зрозуміло… Усі розвертайтеся на крайній лівий шлях!
Ютія та Кіріана обговорювали подальший маршрут.
Спостерігаючи за їхньою розмовою, Алон раптом згадав слова Базіліори.
— Базіліора.
[Що таке?]
— Цей каньйон теж був створений під час битви?
[Ну… так, але… можливо.]
— …? Це ж просте запитання. Так чи ні?
[Так, але…]
Сівши на плече Алона, Базіліора спостерігала за каньйоном з нетипово стриманою міною.
Або точніше…
"Вона дивиться на Ютію?" — подумав він.
Здавалося, погляд Базіліори був прикутий до Ютії, яка про щось розмовляла з Кіріаною неподалік.
"Незрозуміло, чому вона така обережна, але…" — Алон приблизно здогадувався про причину.
Усе через події вчорашнього дня.
Вчора увечері.
Алон, якому набридло просто роздивлятися навколишні краєвиди, викликав Базіліору, аби вона стала товаришем для ігор для Блекі, що весело цвірінькав.
["Випусти мене! Тут задушливо! Я все бачу, але хочу досліджувати довкілля!!"]
Щойно з'явившись, Базіліора спалахнула гнівом, лаючи Алона.
— "Ох, яка мила маленька змійка"
["Я великий бог Базіліора!"]
— "Маленька змійко, можу я позичити тебе на хвильку?"
["Я не мила змійка! Ні-і-і-і-і!!!"]
— "Якщо ти дозволиш, я б хотіла розважити тебе трохи."
Ютія, чия божественна сила мерехтіла в руках, забрала духовну форму Базіліори кудись убік.
Маленька змія, яка повернулася за короткий час, відтоді уважно стежила за кожним рухом Ютії.
Алон, якого розпирала цікавість щодо того, що ж саме сказала Ютія, розпитував знову й знову, але Базіліора відмовлялася відповідати.
Навіть коли він запитав Ютію напряму:
— "Га? Ми просто гралися разом, Учителю."
Вона не відповіла більше нічого, і це лише додало таємничості.
Стан, у якому повернулася Базіліора, змушував сумніватися в тому, що вони просто «гралися».
Але цей спогад був плинним.
— Учителю, ходімо.
Ідучи за Ютією, яка лагідно всміхалася, Алон продовжив свій шлях у глиб каньйону.
…Навіть після цього в очах Базіліори спалахував нервовий трепет щоразу, коли її погляд падав на Ютію.
Минуло ще два дні.
— …Це і є те місце?
— Ми прибули.
Експедиція досягла болотистої території лісової безодні Рікракамури.
Просуваючись через ліс, загін нарешті знайшов його.
Це був не голий пагорб, а сам Рікракамур, що піднімався з самого центру болота.
Його велетенську тушу не могла приховати навіть вода, і солдати поблідли, а їхній дух, здавалося, зламався від однієї лише його присутності.
Лицарі також мали похмурі вирази облич.
Їхні обличчя були не такими білими, як у солдатів, але в очах читався виразний, неприхований страх.
Це можна було зрозуміти.
Рікракамур, який, як передбачалося, дрімав у болоті, був просто надто колосальним, аби звичайні смертні могли його вбити.
— Я знала про нього з переказів, але… він більший, ніж я уявляла. Ми справді зможемо його вбити?
Навіть у голосі Кіріани звучав сумнів.
На це Ютія відповіла лише тихою посмішкою.
І Алон.
— …Зараз я поясню план.
Він почав пояснення без найменшого вагання.
————
Блакитний місяць піднявся високо в пізнє нічне небо.
Кіріана мовчки подивилася на нього, а потім повернула голову й мовила:
— Починайте.
— Так, зрозуміло.
За її наказом лицар злегка кивнув у певному напрямку.
Прийнявши сигнал:
— Крути-и-и!
Солдати почали обертати масивний блок.
Скрип-скри-и-ип!
Десятки чоловіків подалися вперед як один, і довкола лунав важкий, іржавий скрегіт, поки блок повільно повертався.
Водночас:
— Північний блок почав обертатися!
— Східний блок активовано!
— Сигнали пройшли також із заходу та півдня!
Доповідали лицарі.
Кіріана злегка кивнула, згадуючи інструкції, які маркіз Палатіо дав раніше.
— "Ваша роль доволі проста."
— "На цьому болоті є чотири блоки, розташовані за сторонами світу. Коли я дам сигнал, вам потрібно лише повернути всі чотири одночасно."
— "Щойно блоки повернуться, монстри посипляться градом. Єдине ваше завдання— стримати їх."
План був простим і прямим.
Спостерігаючи за солдатами, які напружувалися біля блоків, Кіріана знову повернулася до запитання, яке не давало їй спокою.
"Звідки маркіз Палатіо знає, що ці блоки тут?" — подумала вона.
Наскільки було відомо Кіріані, небагато хто знав про існування Рікракамура.
Спершу ніхто за межами союзних сил не міг перетнути кордон, і про саму присутність істоти можна було дізнатися лише зі стародавніх хронік, якщо тільки ти не був частиною коаліції.
Проте, як це не дивно, маркіз Палатіо здавався винятково добре проінформованим не лише про Рікракамура, а й про це саме болото.
Так, ніби він уже бував тут раніше.
"…Що?"
Саме тоді, коли в голові Кіріани почала формуватися дивна підозра —
Грім! Гу-у-ум!
Страшенний гуркіт, що свідчив про те, що блоки були повністю повернуті, зупинив її думки й змусив роззирнутися довкола.
— Вода в болоті відступає!
— …Вода?
Це була правда.
З оглушливим ревом вода в болоті почала зникати в невидимих глибинах внизу.
Поки Кіріана спостерігала, як рівень води стрімко падає:
— …Божевілля.
При тихій лайці лицаря її обличчя мимовільно напружилося, і вона подивилася вперед.
Там лежав Рікракамур, саме такий, яким вони вперше побачили його того дня.
З її грудей вирвався жахливий подив.
Уся туша істоти відкривалася в міру того, як вода спадала.
— Це… живе створіння?
При благоговійному шепоті лицаря, Кіріана могла лише стиснути губи.
Вона чудово розуміла це почуття.
"Ми справді зможемо це вбити?" — подумала вона.
Сумнів буяв у її голові.
Він був величезним, наче велична фортеця, і в міру того, як він усе більше виринав із відступаючої води, одного його подиху було достатньо, аби місцеві птахи галасливо розлетілися в небо.
Навіть Кіріана, яка пишалася тим, що досягла надлюдського рівня, мусила покірно визнати межі людських можливостей.
Приголомшена його чистою величиною, вона відчула мимовільне тремтіння.
— …
Потім вона подивилася в бік маркіза Палатіо.
Він ішов вперед.
Назустріч Рікракамурі, одне ікол якого було більшим за п'ятьох дорослих чоловіків.
Урешті-решт.
Важко зітхнувши, Маркіз подивився вперед.
Рікракамур, який усе ще не повністю прокинувся і чиє дихання змушувало землю дрижати, здійснював на Алона тиск, який важко було навіть уявити.
Навіть для когось із можливостями Алона не існувало закляття, здатного ефективно зашкодити монстру такого масштабу.
Він також не міг спонтанно вигадати нову магію з більшою руйнівною силою.
Він не був генієм такого калібру.
Проте факт залишався фактом: вони мусили протистояти цій потворній істоті.
Перед ним відкривався лише один шлях.
Це застосування комбінованої магії.
Алон, закликаючи пекучий холод зі своїх обладунків, швидко проговорив закляття.
Повільніше, ніж герцог Комалон, але відчутно швидше, ніж Алон у минулому.
— **Основоположний бар'єр лютий мороз.**
Коли він вимовив останнє слово, магія, яка заморожувала все в межах створеного простору, вибухнула.
Тріс-с-сь!
Вона розгорнулася над головою Рікракамура.
Закляття, обмежене як у просторі, так і в часі для економії мани, тривало лише дві секунди.
У цю швидкоплинну мить над його головою сформувався масивний кристал.
Хоча він був достатньо сильним, аби спопелити десятки звичайних монстрів, початковий кристал був надто малим, щоб завдати відчутної шкоди величезному тілу Рікракамура.
Проте…
— **Самопроявлення**.
Магія Алона, вже сплевши спіральну структуру магічної енергії, знову розгорнула "Основоположний бар'єр лютий мороз",
Тріс-с-сь!
А потім ще раз.
Тріс-с-сь!
Остаточним результатом став гігантський кристал, тепер достатньо великий, аби справді вразити масивне тіло Рікракамура.
Зауваживши ширяючий кристал, Алон запечатав закляття й спотворив закони, що ним керували.
— **Спіраль**.
За його закликом, закон, вплетений у закляття, просякнув кристал.
Структура крижаної магії викривилася в спіраль.
Його найгостріша вершина розлетілася довкола, наче плавучі уламки, і видала тріск, схожий на сухе дерево, а її залишки розсіялися в усіх напрямках, ніби весняний сніг.
Тільки тоді, коли було вже занадто пізно, Рікракамур розплющив очі — його змусили прокинутися сніжинки, що атакували його тіло.
— **Обертання**.
Але Алон, не злякавшись, і викривив ще один дозволений закон.
Кристал, підкоряючись заклику Алона, почав обертатися за годинниковою стрілкою. Підкоряючись гравітації, він стрімко полетів до землі, набуваючи проникаючої сили, аби пробити товсту шкіру монстра за допомогою спірального закляття.
З грізним тріском він устромився в тіло Рікракамура.
Одночасно останнім словом, яке промовив Алон, було:
— **Руйнування**.
Воно нещадно роздерло структуру магічної енергії, що вирувала довкола.
Разом із цим кристал, який простромив тіло Рікракамура, вибухнув, мов бомба, і повністю розвіявся.
Під блакитним місяцем розквітла квітка льоду.
.
.
.
(П.П Ну що ж, і знову починається махач.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]