Розділ 137 - Прикордонна зона (5)
— Згадуючи Рікракамура, ви маєте на увазі ту потвору, що засіла на північ від кордону?
— Саме так.
Алон ствердно кивнув на запитання Юмана, занурившись у власні думки.
"Я мушу зіткнутися з цією істотою" — подумав Алон.
Лісове чудовисько Рікракамур було одним із тих жахіть, з якими гравці стикалися в «Психоделії».
Ця потвора, вища за більшість будівель, мешкала на північ від кордону. Вона не вимагала негайного втручання, якщо тільки в справу не втручалися П'ять Великих Гріхів.
Оскільки воно залишалося за межами кордону, зазвичай це не завдавало жодних клопотів.
Проте протагоніст «Психоделії», як і сам Алон, мав вагому причину прагнути знищення Рікракамура.
Усе через артефакт, який той охороняв.
Артефакт П'яти Великих Гріхів.
Ця річ, що була майбутнім ексклюзивним предметом для П'яти Великих Гріхів, мала силу подвоїти їхню потужність у разі здобуття.
Знаючи, що П'ять Великих Гріхів рано чи пізно прийдуть за ним, Алон був сповнений рішучості здолати Рікракамура будь-якою ціною.
Крім того, це приносило й особисту вигоду, яку він міг отримати.
— Тож це сила Рікракамура обвалила вчорашній мур?
Перевівши думки на здобич, яку міг здобути, Алон кивнув у відповідь на запитання Кіріани.
— Саме так.
— Я не знайшла жодних зачіпок, тож як ви...?
— На зруйнованому мурі випаровувався чорний слиз.
— Слиз?
— Так. Цей особливий чорний слиз спотворює будь-яку магічну формулу, якої торкається. Мур, ймовірно, обвалився через те, що слиз Рікракамура порушив цілісність захисного закляття.
— Зрозуміло, — погодилася Кіріана.
Проте незабаром на її обличчі з'явився сумнів.
— Але, Маркізе, ви хочете сказати, що Рікракамур навмисно використав цей слиз, аби напасти на нас?
— Я не можу стверджувати напевно, але така ймовірність є. Як потвора, Рікракамур володіє силою повелівати іншими монстрами.
— Тобто хвилі монстрів, які нападають на нас… це не збій відлякувальних брам, а підступи Рікракамура? — припустила Кіріана.
Юман, який досі мовчки слухав, нарешті подав голос:
— Я збирався про це доповісти, але ми цілу добу оглядали всі п'ять установлених брам і не знайшли жодних неполадок.
— Отже?
— З високою ймовірністю оцінка Маркіза правильна. Але навіщо Рікракамуру це робити?
Серед присутніх пролунали спантеличені шепоти.
— Чесно кажучи, я й сам не розумію його мотивів для нападу на мур.
Алон був спантеличений не менше за інших.
У грі Рікракамур ніколи не чинив подібних атак на мур.
"Раніше він, здавалося, цілком задовольнявся тим, що залишався на місці" — подумав він.
Трохи поміркувавши, Алон відкинув це замішання.
Зараз його головною метою була не причина нападу, а самий ворог: Рікракамур.
— Ось чому мені знадобиться допомога.
Він діяв рішуче.
— Насправді я мушу попросити вас про допомогу. Якщо він і далі посилатиме хвилі монстрів, особливо здатних нейтралізувати наш захист, його необхідно знищити.
У очах Кіріани спалахнув запеклий бойовий дух.
Алон подумки усміхнувся.
Розправа з Рікракамуром неодмінно вимагатиме її допомоги — а саме підтримки союзних сил.
— Тоді нам слід вирушати негайно.
Підстав відкладати не було.
Каральний загін було зібрано.
Вони не могли мобілізувати всю союзну армію.
Більша частина військ мусила залишитися для оборони муру.
Якби вони відкликали всі сили для експедиції, а монстри з безплідних земель вдерлися всередину, ситуація загрожувала б стати критичною.
Кіріана розділила союзні сили, призначивши 70% на оборону муру і 30% — для експедиції.
Хоча Алон і відчув легке розчарування, цього було цілком достатньо, тож він погодився.
Святий Юман також вирішив залишитися на кордоні.
Хтось мусив командувати союзними силами за відсутності Кіріани.
Незважаючи на те, що він був священником, авторитет його титулу Святого був величезним.
Ця посада користувалася достатньою повагою, аби очолити коаліцію.
— Шкода, що так вийшло, — Юман видавав дещо сумний вираз обличчя.
Його погляд перемістився на Ютію, яка сяяла від радості.
— Святий, ваше завдання — підтримувати бойовий дух союзних сил.
— А як щодо Кардинала?
— Хіба можна порівнювати Святого з Кардиналом? Військо, що залишається, прагне бачити поряд саме Святого. Та що там казати, я й сама щиро про це шкодую.
Попри висловлення жалю, усмішка Ютії була дещо ширшою, ніж зазвичай.
Святий злегка насупився, але зрештою мовив:
— Схоже, іншого виходу немає.
Він важко зітхнув і нахилившись ближче, пошепки мовив до Алона:
— Маркізе, не довіряйте їй. Як я вже неодноразово вас застерігав, вона не та людина, на яку можна покластися.
— Я розумію.
Алону ця ситуація здалася дивною.
І справа була не в самому застереженні; він чув це й раніше і не був шокований.
Справа була у способі подачі.
"Якщо так, то навіщо шепотіти?" — подумав Алон.
Його голос лунав достатньо голосно, аби інші могли це почути; це виглядало показово неприродно.
Алон мигцем поглянув на Ютію.
На щастя, вираз її обличчя залишався незмінним; шкоди завдано не було.
Її червоні очі, які злегка палахкотіли, були прикуті до Святого, наче погляд переможця над поваленим супротивником.
"Чому між ними такі ворожі стосунки?" — подумав він.
Втім, зараз це не була життєво важлива інформація.
Алон повернувся до Евана й віддав наказ:
— Еване, ти також залишишся.
— Зрозуміло! — відповів Еван із завзятою енергією, ніби тільки цього й чекав.
— Ти навіть не запитаєш, чому не йдеш зі мною?
— Навіщо мені питати? Я просто виконую ваші накази, Маркізе.
— Ти відповів так швидко, бо сам не хотів іти?
— Гей, за кого ви мене маєте? — засміявся Еван.
— Тоді ходімо разом.
— Маркізе, якщо добре подумати, здається, вчора через довге очікування на вас я підхопив і сонячний удар, і лихоманку одночасно.
Еван, який щойно запевняв, що беззаперечно послухається, миттєво відмовився від своїх слів. Алон подумки всміхнувся.
Через кілька годин:
— Вирушаємо.
Експедиція розпочала свій похід.
Шлях до Рікракамура мав зайняти близько трьох днів.
Згадавши це, Алон подумав про артефакт, яким володіло чудовисько.
"Якщо пам'ять мене не зраджує, це був Артефакт Гніву" — подумав він.
Він скоса поглянув на Ютію, яка йшла поруч.
Початково цей артефакт призначався для Ютії в майбутньому.
Проте в оригінальній історії, після того як вона пробудилася як Гріх Гніву, вона так його й не отримала.
Протагоніст Елібан здобув артефакт раніше за неї й розтрощив його.
Отож остаточна перемога Елібана над Гріхом Гніву значною мірою була зумовлена саме цією подією.
Звісно, Ютію вдалося стримати. Маги з Вежі обрушили на неї шквал заклять, Майстри меча Калібана приєдналися до карального загону, і навіть легендарні постаті, приховані по всьому континенту, з'явилися, щоб об'єднати свої сили.
"Що більше я про це думаю, то більш неймовірною здається її сила" — подумав Алон.
Ютія раптово здалася йому справжньою загадкою.
Гріх, для подолання якого знадобилася повномасштабна світова війна.
Аж ось:
— Учителю.
— Так?
Поки вони йшли, Кіріана подивилася на Алона з ваганням на обличчі.
— Чи можу я... можливо, погладити цього кота?
— Кота? О, ти про Блекі?
Блекі визирав із нагрудної кишені Алона, розглядаючи все довкола.
Коли Алон жестом вказав на мале створіння, вона спитала:
— Його звати Блекі?
— Так.
— Яке миле ім'я.
Кіріана злегка зам'ялася, її вираз обличчя став трохи схвильованим.
Алон недбало знизав плечима, відчуваючи гордість від того, що сам вибрав це ім'я. Цілком задоволений, він дістав Блекі.
— Хочеш потримати його?
— О? Справді, можна?
— Усе має бути гаразд.
— Але що, як йому не сподобається, коли його беруть інші? Як і вчора, він може... знову змінитися...
Алон завагався зі спантеличеним виглядом, а потім зітхнув. Він і сам зазнав легкого шоку вчора, коли червоні очі вилізли по всьому тілу Блекі.
Проте, коли Блекі не використовував магію, він зберігав котячу форму.
— Усе буде добре.
— Справді? Тоді я спробую.
Без жодних підозр, Алон передав Блекі Кіріані. У той момент, коли кіт опинився в її руках, вона мимовільно усміхнулася, але одразу —
Пух!
— А.
Коли люті червоні очі вилізли по всьому тілу кота, вона заціпеніла. Почувши низьке гарчання, вона квапливо повернула Блекі, Алону. Опинившись знову в обіймах Алона, Блекі став завзято тертися об нього й ластитися.
Кіріана мала сумний вираз обличчя.
— Здається, він показує цю лагідну сторону тільки вам, Маркізе.
— Перепрошую. Я й не знав, що він так відреагує.
Алон подивився на Блекі зі складними почуттями.
"Я й не здогадувався, що він такий агресивний до інших. Чи це стосується тільки Кіріани?" — подумав він.
Цікавості ради Алон спробував дати потримати Блекі іншим солдатам та лицарям, але —
— А-а-а!
— Маркізе, будь ласка, заберіть його!
Щоразу кіт люто витріщався червоними очима й гарчав, тож Алон зробив висновок, що Блекі терпіти не може, коли його бере хтось інший.
Після цього переполоху до Алона наблизилася Ютія.
— Учителю.
— Що таке?
— Чи можу я ненадовго потримати Блекі?
— Блекі?
— Так. Він здається дуже чарівним.
— Але він, схоже, не любить, коли його тримають інші.
"Хіба він тільки-но не влаштував сцену?"
Проте Ютія кивнула так, ніби це не мало жодного значення.
— Але він такий милий. Можна я спробую?
На повторне прохання, Алон передав Блекі, Ютії, зберігаючи спокій зовні, хоч і маючи певні побоювання всередині. Як і очікувалося, щойно Блекі опинився в руках Ютії, він почав гарчати, а на його тілі стали з'являтися червоні очі.
Але Ютія продовжувала лагідно всміхатися, дивлячись на Блекі.
— Отак чинити просто неприпустимо, чи не так? — стиха мовила вона, трохи звузивши очі.
І раптом —
Клац!
Досі лютий Блекі заціпенів, наче час зупинився.
— ?!
І Алон, і Кіріана приголомшено витріщилися на це. Блекі, який ще мить тому був утіленням люті, тепер дивився на Ютію широкими, сповненими жаху очима.
Тремтячи, Блекі заходився дрібно здригатися в руках Ютії, а вона повільно погладжувала його по спині.
— Ти ж мусиш добре слухатися свого господаря, правда?
Блекі гарячково закивав головою на знак згоди.
Алон і Кіріана могли лише мовчки спостерігати за цією дивовижною сценою.
І тоді —
Ютія невимушено підняла тремтячого Блекі на рівень свого обличчя.
— Якщо не хочеш бути знищеним, розумієш? — прошепотіла вона голосом, який міг почути лише Блекі, й його голова засіпалася ще дужче.
За мить:
— Вау... він став абсолютно шовковим, чи не так? — з подивом зауважила Кіріана, спостерігаючи за тепер уже покірним Блекі в руках Ютії.
Алон помітив, що погляд Блекі прикутий до чогось одного. Подивившись у тому напрямку, він побачив, що Ютія посміхається.
— О, щось не так, Учителю?
— Нічого.
Алон хотів був щось сказати, але передумав.
Це був досить теплий весняний день.
.
.
.
(П.П Ютія залякала кота/дракона, аххаха. До речі, сила Ютії котру знає Алон з гри, і сила Ютії в цьому світі, вона різна, це як порівнювати вибух від ракети, і вибух від ядерки.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]