Розділ 13 - (Початок нового непорозуміння) (1)
До початку подій оригінальної історії залишалося чотири роки.
Водночас минуло трохи більше року і місяця відтоді, як усі П’ять Гріхів із сиротинця розпочали самостійне життя.
— Чим зараз займається Сольранг?
Читаючи щоденного листа від Ютії, Алон раптом згадав про Сольранг.
Хоча листи Ютії завжди містили новини як про неї саму, так і про решту П’яти Гріхів, будь-які згадки про Сольранг припинилися приблизно через два місяці після її від’їзду.
— ...Невже вона загинула десь у далеких землях?
Трохи подумавши, Алон рішуче похитав головою, відкидаючи цю думку.
Судячи з попередніх листів Ютії, Сольранг успішно дісталася пустельної країни Колонія. Якщо вона точно дотримувалася інструкцій із його листа, то загинути таким чином було просто неможливо.
Подарунок, який Алон їй залишив, мав перетворити її на могутню «Бабу Ягу».
Особливо якщо врахувати, що вона була гладіатором у Колонії — місці, де сильні могли отримати все.
— Так було написано в описі предмета. Отже, це мало бути правдою?
Алон, який мав звичку читати кожен рядок опису предметів — звичку, що виникла через любов розробників ховати в них величезну кількість лору, — згадав текст, пов’язаний із предметом, який мала отримати Сольранг.
— «Якби його отримав Апостол Жадібності, він занепав би та став Гріхом, але вона натомість стане могутньою воїтелькою»... Здається, сенс був приблизно таким.
Звісно, фактичний ефект цього предмета для Алона полягав лише у збільшенні шансу критичного удару на 20%, але саме велична передісторія предмета змусила його розкрити Сольранг місце його знаходження.
Більше того, про всяк випадок, якщо опис предмета виявиться абсолютно марним, він також повідомив їй місце розташування прихованого скарбу.
Але від останніх новин минуло вже дев’ять місяців.
— Можливо, мені варто було просто віддати їй той скарб?
Подумавши про це, Алон злегка похитав головою.
Головною причиною, чому він відправив Сольранг до Колонії, був опис, у якому говорилося, що вона володіє природним талантом воїна.
До того ж Алон не міг утримувати її вічно, тому навчитися самостійно виживати було для неї важливим кроком.
— Ні, краще, якщо вона зможе сама про себе подбати.
Тому...
"...З огляду на безглуздо величезний талант Деуса, Сольранг точно не могла померти... То що ж, врешті-решт, сталося?"
Поки Алон із розгубленим виразом обличчя роздумував про ситуацію Сольранг, із печери, розташованої глибоко в південній частині пустельної країни Колонія, вийшла дівчина.
Цією дівчиною була Сольранг.
Вона виглядала вкрай занедбаною.
На різних частинах її тіла виднілися сліди бруду, а волосся відросло настільки, що майже закривало обличчя.
Проте, незважаючи на цей неохайний вигляд, на обличчі Сольранг сяяла широка усмішка.
— Нарешті закінчилося...
Вона із полегшенням потягнулася, після чого подивилася на рукавички на своїх руках.
Золоті пазурі, прикріплені до них, були подарунком "Великого Місяця".
«Сутність Племені Золотої Гриви».
— Як "Великий Місяць" дізнався, де цей предмет знаходиться?
Завершивши «випробування» та вибравшись назовні, вона схилила голову набік, розглядаючи рукавичку.
Це було цілком логічне питання.
Ця «Сутність Племені Золотої Гриви» була міфічним артефактом, який передавався поколіннями серед її народу — Племені Золотої Гриви.
Вона справді заслуговувала називатися «Легендарною».
Століття тому саме цей предмет возвеличив Плем’я Золотої Гриви, зробивши їх володарями всіх звіролюдів і дарувавши їм силу правити як королям.
Щоправда, більшість цих знань походили з історій, які в дитинстві розповідала їй мати. Подорослішавши, Сольранг вважала, що ті стародавні легенди були дещо перебільшені.
Але тепер, у цей момент, після того як вона одягнула «Сутність Племені Золотої Гриви» і була затягнута до її внутрішнього світу для проходження всіх випробувань, Сольранг зрозуміла, що в тих дивовижних стародавніх історіях не було жодної неправди.
"Шшш"—
Щойно вона злегка вивільнила свою силу, її золоті очі почали м’яко світитися в темряві печери.
І це було ще не все.
Її волосся і навіть хвіст також почали сяяти, ніби самі були джерелами світла.
Точно так само, як представники Племені Золотої Гриви зі стародавніх легенд, які колись розповідала її мати.
Посміхаючись своїй новій силі, вона знову подумала про "Великого Місяця".
У її голові вирувала безліч запитань.
Але незабаром вона відпустила їх.
Вона знала, що не надто розумна, і чудово усвідомлювала, що зрозуміти, звідки "Великий Місяць" знає всі ці речі, їй не під силу.
І найголовніше — вона вже усвідомила одну просту й незаперечну істину.
"Великий Місяць" був її рятівником, тим, хто врятував її від смерті після біоекспериментів, а також тим, кому вона була зобов’язана силою, здатною допомогти помститися «Чорному Дракону», який убив її батьків.
Коли навколо неї затріщала блакитна блискавка, вона згадала наказ "Великого Місяця", але потім похитала головою.
Навіть не будучи особливо кмітливою, вона розуміла, що стати звичайним гладіатором не було справжньою метою задуму її благодійника.
Тому погляд Сольранг природним чином знову опустився на рукавичку.
На рукавичку, що містила силу для зміцнення Племені Золотої Гриви.
Саме в цей момент Сольранг нарешті зрозуміла справжній намір "Великого Місяця".
— Стати знаменитим гладіатором, зібрати розпорошених членів Племені Золотої Гриви з усіх куточків світу і...
Вона посміхнулася.
— ...разом із ними вбити Чорного Дракона.
Побачивши перед собою бездоганно прокладений шлях, Сольранг усміхнулася.
"Трись!"
Блакитні іскри хаотично розліталися навколо, відгукуючись на її емоції, але вона не звертала на них уваги.
Із глибокою усмішкою вона рушила з темної печери назовні. Над входом у печеру висів місяць, заливаючи всю пустелю блакитним сяйвом.
І тоді.
— Заради Того...
Промовивши фразу, що вже стала для неї звичною мантрою,
— Почнемо.
Під блакитним місяцем Плем’я Золотої Гриви, яке п’ятсот років тому було відоме як наймогутніший народ звіролюдів і королі всіх собі подібних, розпочало своє відродження.
***
Приблизно через рік, після повернення з балу, Алон відкрив для себе нове захоплення — дослідження «Фраз», і відтоді присвячував цьому значну частину свого часу.
На відміну від гри, де промовляння фрази витрачало один хід і кожен хід збільшував магічну силу атаки на 10–20%, у цьому світі фрази дійсно змінювали властивості магії, саме так, як він і припускав.
Наприклад, фрази, які Алон використав кілька місяців тому в місці, куди вирушив для отримання обмежень, — такі як «**Заломлення**», «**Відбиття**», «**Блакитне світло**» та «**Лінійна дифракція**».
**Заломлення** посилювало нестабільність завершеного закляття, роблячи область його дії ширшою.
**Відбиття** викривляло форму закляття, дозволяючи випущеному снаряду змінювати напрямок.
У випадку **Блакитного світла**, воно посилювало закляття, які рухалися паралельно, як-от магія блискавки.
І нарешті, **Лінійна дифракція** надавала закляттю властивість пробивання або критичного удару.
Звісно, розуміння Алона ґрунтувалося лише на даних, які він зібрав за останні пів року, тому точність цих визначень ще не була підтверджена, але було очевидно, що кожна фраза наділяє магію окремою властивістю.
Крім того, він вивів кілька особливих правил, що стосувалися фраз.
— Повторювати одну й ту саму фразу не можна, використовувати фрази, несумісні із закляттям, заборонено, а на одне закляття можна накласти максимум п’ять фраз. Порушення будь-якого з цих трьох правил призводить до того, що закляття або не формується, або стає слабшим.
Здавалося, існувало ще кілька правил, але поки що він не зміг їх виявити.
Хоча Алон мав достатньо часу для дослідження магії, він був обмежений використанням магії лише один раз на день.
— ...От би існувала книга про фрази.
Фрази, якими користувався Алон, згідно з історією цього світу, були забутими **Вавилонськими закляттями**, що вважалися втраченими реліквіями.
Місця, де Алон знаходив фрази, обмежувалися локаціями, де вони були фізично викарбувані, але ці написи не пояснювали ані правил, ані явищ, що за ними стояли.
Інакше кажучи, йому доводилося вивчати все шляхом практичних експериментів, але Алон не вважав це виснажливим.
Його вроджений талант був достатнім, щоб робити дослідження фраз захопливим і повністю занурювати його у вивчення магії.
Тому після завершення розмови з Еваном він одразу попрямував до тренувального залу і, як завжди, почав чаклувати.
— Фух...
Його рука склалася у знайомий жест мудрості — **Цзицюань**.
Водночас магічна сила почала збиратися, формуючи закляття другого рангу, яке він досліджував уже близько двох місяців — «**Ланцюгова Блискавка**».
Підкоряючись волі Алона, впорядкована мана сформувала сферу, навмисно залишивши одну точку незавершеною для створення нестабільності.
"Тррр"—
Закляття було завершене.
Через обмежений запас мани Алона магія випромінювала лише слабке світло.
Єдиною відмінністю від того, що було два місяці тому, стало те, що дисбаланс, викликаний закляттям блискавки, став трохи контрольованішим, ймовірно завдяки тому, що він поступово звикав до нього.
Якщо висловитися позитивно, закляття стало точнішим.
Якщо негативно — воно все ще залишалося принципово марним закляттям, єдиною перевагою якого була точність.
Однак навіть марне закляття могло отримати призначення завдяки фразам.
— **Фіксація**.
Блискавка, що мерехтіла перед ним, завмерла, ніби час для неї зупинився.
— **Стиснення**.
Після наступної фрази велика сфера стиснулася до розмірів маленької кульки, продовжуючи залишатися нерухомою.
— **Руйнування**.
"Трісь!"
Після останньої фрази маленька кулька втратила свою сферичну форму.
Тепер перед Алоном залишилася лише чиста блискавка — уламок мани, який виглядав як скупчення незліченних нерівних пунктирних ліній.
А потім:
— **Миттєвий Розквіт**.
Щойно Алон промовив останню фразу і відпустив жест **Цзицюань**, який весь цей час утримував...
"Тррраск!"
...Перед ним з’явилося гігантське дерево грому.
Сяючи яскравіше за полуденне сонце, блакитне дерево нерухомо стояло на місці, демонструючи свою велич.
Здавалося, ніби блискавка вдарила і застигла в часі.
Алон задоволено кивнув.
— ...Послідовність фраз також впливає на те, як проявляється закляття.
Згадавши, як під час попередньої спроби він використав **Руйнування** раніше за **Фіксацію** і магія повністю зникла, він задоволено кивнув.
— Навіть фрази, які природно не підходять до закляття, можна використати, якщо попередня фраза створює для них шлях.
Задоволений новими знаннями, які щойно отримав, Алон спостерігав, як створене ним дерево грому повільно розсіюється.
Здавалося малоймовірним, що він коли-небудь знайде для цього практичне застосування.
Пробурмотівши це собі під ніс, Алон із легким розчаруванням розвернувся, оскільки його отвір мани був повністю виснажений.
Його тіло дозволяло йому використовувати магію лише один раз на день.
І саме в той момент, коли він повернувся,
— ?
Алон побачив її.
У тренувальному залі маєтку графа Палатіо стояла молода жінка, якої він завжди намагався уникати, — леді Калія, донька графа Зенонія.
Схоже, побачене настільки її вразило, що зазвичай стримана й бездоганна Калія стояла з відкритим ротом і виразом абсолютного шоку на обличчі.
— Б-Б-Боже милостивий...?
Почувши її приголомшений вигук, Алон відвів погляд і тим самим втратив можливість запитати, чому вона тут.
— **Первісна магія**?
Поруч із нею стояв чоловік середніх років, який також застиг із відкритим ротом від подиву. Він міцно стискав оздоблену тростину і дивився на Алона з таким самим шоком.
А потім,
— ?
Збентежений їхньою реакцією, Алон раптом дещо усвідомив.
Він почув, як чоловік промовив «**Первісна магія**» — це закляття, яке могли використовувати лише маги, що досягли сьомого рангу, — і зрозумів одну річ.
Він ненавмисно став центром величезного непорозуміння.
.
.
.
(П.П Ну що ж, Алон знову получить нових підданих ахаххаха)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )