Розділ 129 - Ти єретик (4)
Минуло півтора місяця з моменту кризи штучних Зовнішніх богів — події, організованої герцогом Комалоном.
У Терні Шталіон V важко й глибоко зітхнув — у цьому зітханні крилося безліч невисловлених думок.
Оскільки провина герцога Комалона була беззаперечно доведена, Королівство Ашталон мусило запропонувати іншим королівствам відповідну компенсацію.
Утім, Шталіон V не почувався надто обтяженим; він передбачав такий результат від самого початку свого розслідування й зробив необхідні приготування.
Він навіть зміг домовитися про прийнятні умови компенсації після тривалих суперечок на екстреному засіданні, яке збирали кожні два тижні.
Все ж його обличчя залишалося похмурим і суворим.
— Мені взагалі не варто було того дня зв'язуватися з маркізом Палатіо... ех, — пробурмотів Шталіон V, притискаючи пальці до перенісся.
Відтоді між ним і маркізом нічого відкритого не сталося; власне, він більше навіть не бачився з цією людиною.
Справжнім джерелом його неспокою був Юман.
Шталіон V знову й знову прокручував у голові зауваження, які Юман висловив під час засідання.
— "Чи цього справді достатньо? Я вважаю, що цього замало."
— "Вам слід надати чіткі вибачення за цю частину. Пропускати це так легкодушно здається неналежним. І хіба минулого разу було не схоже?"
— "Це звучить так, ніби ви перекладаєте провину на інші країни, що створює не найкраще враження."
Завжди, коли Шталіон V брав слово, Юман невблаганно чіплявся до його слів і атакував його позицію.
Розпалений постійною ворожістю Юмана, Шталіон V просто впадав у розпач.
Хоча Королівство Ашталон і Розаріо не були близькими союзниками, їхні стосунки залишалися досить добрими, як і його особисте спілкування зі святим.
Тепер, однак, цей контакт здавався повністю зруйнованим через одну-єдину справу, що стосувалася маркіза Палатіо.
"Це турбує", — розмірковував він, а його розум переповнювали запитання. — "Яка саме природа зв'язку між маркізом Палатіо та ним?"
Було дивно, що святий Юман заступався за маркіза Палатіо — людину, про яку відомо, що вона тісно пов'язана з Кардиналом Ютією, особливо враховуючи, що Ютія та Юман із Розаріо пильно й обережно стежили одне за одним.
Через це, очевидний захист маркіза з боку Юмана спантеличував.
— З мене досить. Маркіз Палатіо точно щось приховує... Я мушу все розслідувати, — твердо вирішив Шталіон V, не в змозі просто залишити це як є.
— Ваша Величносте, засідання ось-ось розпочнеться, — оголосив голос, і Шталіон V підвівся.
Вираз його обличчя був помітно менш напруженим, ніж раніше, оскільки святий Юман відсьогодні більше не відвідуватиме засідання.
Відчувши певне полегшення, він попрямував до конференц-залу, аж раптом зіткнувся з проникливим золотавим поглядом звіролюдини з Колонії — її очі впивалися в нього так жадібно, ніби прагнули поглинути цілком.
"..."
Хоча він спочатку не зрозумів причини такого погляду, він швидко згадав про її дуже близькі стосунки з маркізом Палатіо й видав тихе, втомлене зітхання.
Того ж дня Шталіон V похмуро поклявся собі: "Я справді більше не повинен перетинатися з маркізом Палатіо".
Попри цю клятву, як на лихо, упродовж наступного тижня в Терні, у самому серці суворої зими, Шталіон V зіштовхнувся з низкою дратівливих прикрощів.
————
Тим часом Алон перебував у своєму маркізаті вже близько двох місяців, більшість із цього часу витративши на відновлення від магічної залежності.
Його одужання було дивовижно швидким, і через деякий час він міг вільно пересуватися, хоча все ще був не в змозі використовувати магію.
Отже, він не міг повернутися до своїх практичних занять з магії, проводячи дні в стані відпочинку.
Утім, він не залишався повністю без діла, оскільки все ще мав обов'язки лорда території.
На нього чекала значна купа адміністративних документів, надзвичайно нудних, що потребували його уваги.
Однак ця праця перестала бути такою одноманітною завдяки раптовій і несподіваній перемозі.
— Ха-ха-ха-ха, це справжня перемога для мене!
— Що? Як це можливо?
— Дурна істота, вірити, що ти можеш перевершити божество — це ніщо інше, як гординя.
Джерелом цього була Базіліора.
Алон спостерігав за двома істотами, які сиділи один проти одного й грали в настільну гру, схожу на шахи.
З одного боку був Еван, на обличчі якого застиг шок невіри, а з іншого — Базіліора, невелика духовна істота, чия верхня частина тіла гордовито роздулася від перемоги.
Різниця в їхньому теперішньому везінні була очевидною.
— Гей, зіграймо ще один раунд.
— Чому я повинна надавати реванш? Ти вважаєш, що хтось із моїм високим статусом повинна опускатися до змагань із такою низькою істотою, як ти?
— Припини верзти дурниці! Як ти можеш вихвалятися, вигравши лише одну гру з більше ніж тридцяти?!
Обурення в голосі Евана було відчутним, і цього разу Алон співчував йому.
Базіліора зазнавала поразки від Евана більше тридцяти разів і тепер поводився так, ніби ця єдина випадкова перемога доводила її перевагу, мов новачок, який виграє один раунд і дражнить майстра.
— Ах, ця уперта дурепа так дратує.
— І що ти збираєшся з цим робити? Ти просто тремтиш від страху!
Базіліора, широко відкривши свій маленький рот, зігнула своє крихітне тіло — видовище, яке було досить милим, враховуючи її 30-сантиметровий зріст як духа.
— Маркізе! Ви не можете закликати цю істоту для мене?!
— Якби я закликав її в її справжньому розмірі, усе це володіння було б знищено.
— А як щодо меншої версії, приблизно мого зросту?
— Ні, я не можу.
Алон щиро хотів би матеріалізувати Базіліору хоча б для того, щоб подражнити Евана, але, на жаль, це було неможливо.
Артефакт, відомий як Порятунок Мандрівника, мав період перезарядки в п'ять... чи, можливо, десять років?
Алон подивився на свій браслет.
Він яскраво сяяв червоним під час виклику Базіліори, але тепер мав зловісний, темний колір, сигналізуючи про те, що має минути від п'яти до десяти років, перш ніж артефакт можна буде активувати знову.
Утім, Алон не надто хвилювався, бо знав про інший метод використання браслета, оскільки в минулому обходив перезарядки в іграх за допомогою скидань.
"Здається, це буде приблизно через пів року після початку основної історії?"
Алон злегка знизав плечима, думаючи про персонажа, здатного скинути перезарядку Порятунку Мандрівника.
— Справді, дурна людина ніколи б не змогла перемогти...
— Маркізе, вона здригається щоразу, як згадують Центральну вежу. Там може щось ховатися; ми мусимо послати її туди.
— !? Зачекайте, це брудний трюк...
Останнім часом Алон розважався тим, що спостерігав за матчами Евана й Базіліори, поки працював із паперами.
Минуло близько чотирьох місяців, і магічна залежність Алона значно послабшала. Це дозволяло йому чаклувати кілька разів поспіль, зустрічаючи м'яке весняне тепло замість суворого зимового морозу.
— Еване.
— Так, маркізе?
— Відколи в нашому володінні працює аукціонний дім?
— Я вважаю, що його було засновано приблизно чотири місяці тому. Хіба вам не доповідали в звіті?
— Так, тепер я це пригадую.
— Можу я запитати, чому ви цікавитеся?
Алон двічі перевірив цифри, детально описані в документах.
— Просто для підприємства, яке розпочало роботу лише кілька місяців тому, податкові надходження вражаюче високі.
Єдиною причиною, чому Алон запитав про аукціонний дім, попри своє попереднє знання про його існування, була значна сума сплачених податків.
— Усього за три місяці роботи податки вже такі чималі...?
Суми не були астрономічними, але вони справді вражали як для аукціонного дому, що відкрився зовсім нещодавно.
— Еване.
— Так, маркізе?
— Ти можеш організувати, щоб власника аукціонного дому доставили сюди?
— Власника?
— Саме так.
Алон хотів поговорити з власником аукціонного дому, адже в його голові вже роїлися ідеї щодо розвитку володінь.
Хоч йому й бракувало досвіду в управлінні володіннями, підтримувати нинішній стан справ було цілком під силу завдяки його обізнаності з адміністративною роботою.
Однак розширення володінь було іншим викликом.
Фінанси маркізата були фактично збалансовані, і будь-який додатковий дохід, який забезпечував Алон, перекривався витратами.
Витрати поглинали майже весь додатковий прибуток, що призводило до нульового чистого приросту.
Тому він міркував: "Якщо аукціонний дім такий успішний, можливо, інвестування в нього та розвиток туристичного сектору може бути життєздатним шляхом".
Алон почав накидати уявний план для цього задуму.
Йому потрібно було поговорити про бізнес із власником аукціонного дому.
Навіть найнадійніший план могли зірвати мінливі обставини, тому досвідчений погляд часто грав вирішальну роль.
Невдовзі завдяки розпорядженням Евана, власник був викликаний, і Алон втратив мову, коли побачив особу цього чоловіка.
— ......Алексіон?
— Приємно бачити вас знову, маркізе.
Це було обличчя, яке він знав аж надто добре.
Життя Алексіона зазнало серйозного спаду з моменту його зустрічі з Ладаном, Королем піратів.
Зазнавши численних випробувань і зрештою поступившись запеклим аргументам Ладана, Алексіон опинився в маєтку маркіза, розмірковуючи, якими гріхами так заборгував у минулому житті — хоча й у теперішньому святим точно не був.
Було багато похмурих днів, але Алексіон, всупереч усім обставинам, зумів повернути фортуну на свій бік.
Його природний талант до бізнесу блискуче розпізнав потенціал у багатьох торговельних гільдіях, які часто відвідували маркізат Палатіо, і протягом кількох коротких місяців він з нуля побудував процвітаючий аукціонний дім.
— ......Що ти тут робиш?
— Ха-ха, обставини просто привели мене сюди.
Алексіон розпачливо хотів закричати: "Ваш брат, пірат, силою притягнув мене сюди!!!" — але він стримав язик.
Сказати таке не принесло б йому жодної користі.
Ладан також дуже чітко дав зрозуміти, що йому слід стежити за своїми словами, якщо він цінує своє життя.
Оскільки він не мав бажання вмирати, говорити обережно було само собою зрозумілою річчю.
Незважаючи на незграбність ситуації, Алексіон почувався цілком задоволеним.
Він чудово розумів, чому маркіз викликав його.
— ......Скажу відверто, бо не люблю пишномовства. Я прагну зробити інвестицію в розвиток наших земель. Можу я почути вашу думку щодо цього?
Це була саме та розмова, на яку Алексіон сподівався.
За звичайних обставин було б зарано святкувати, але дізнавшись про наміри маркіза через Ладана, слова маркіза звучали для Алексіона як: "Я хочу профінансувати твої підприємства".
Незалежно від особистих думок маркіза, Алексіон був упевнений у власній здатності забезпечити інвестиції завдяки чистому таланту.
"Який спосіб буде найкращим? Можливо, варто почати з пропозиції пов'язати це з туристичним проєктом, а вже потім запропонувати розширення аукціонного дому?" — міркував він.
Коли він роздумував, як схилити на свій бік маркіза, який не мав до нього жодної злоби, Алексіон посміхався всередині.
Хоча він не був настільки дурним, щоб намагатися обдурити когось, пов'язаного з Королем піратів, він вірив, що, ймовірно, зможе отримати більшу суму, ніж початково сподівався.
— Кхм...
Якраз коли Алексіон відкашлявся, щоб заговорити, його очі помітили рух за вікном.
Жінка із золотистим волоссям у темному одязі сиділа на гілці дерева зовні, її погляд був пильно прикутий до Алексіона.
У момент, коли їхні очі зустрілися, вона негайно дістала магічний пристрій із-під одягу.
Потім із ледь помітною, багатозначною посмішкою вона активувала пристрій, і проєктоване зображення матеріалізувалося в повітрі перед Алексіоном.
Вираз його обличчя вмить скам'янів.
На зображенні поставав Ладан із суворим та урочистим обличчям — він дивився просто на нього.
"..."
Тінь глибокої похмурості знову впала на риси Алексіона.
.
.
.
(П.П Ладан не дасть обдурити Алона хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]