Розділ 128 - Ти єретик (3)
У глибокій ночі перед володіннями маєтку Меркіліан.
Попри те, що минуло кілька тижнів, сліди жорстокого конфлікту все ще залишалися помітними по всій території.
Під індиговим місячним сяйвом "та істота", огорнута в чорне, матеріалізувалася.
Як і раніше, вона мовчки подивилася на незахищені зовнішні стіни, а потім перевела погляд і рушила вперед розміреною ходою.
Крок, ще один крок — хода була розміреною та стабільною, не квапливою й без затримок.
Його початковим пунктом призначення було місце битви між штучними Зовнішніми богами та Базіліорою.
Після цього воно перемістилося на місце, яке раніше займав маркіз Палатіо, і зрештою зупинилося там, де декілька днів тому заплющив очі, розлігшись та розсипавшись на попіл, герцог Комалон.
Спостерігаючи за цим місцем, його обличчя, що безперервно посміхалося, тепер відображало складну суміш емоцій.
Його обличчя було позбавлене виразу, але воно видало тихий смішок.
Потім його риси стали похмурими, перш ніж викривитися в химерну, косу посмішку.
— Тож пересічний чарівник спромігся дійти лише до цього, — пробурмотіло воно голосом, що переходив у зітхання.
— Ну, це не має особливого значення. З'явилася нова цікава постать, тож я просто продовжу спостерігати.
Воно розвернулося й розчинилося в тінях.
— Чи справді він підходящий матеріал, чи ні... — чужорідна мова була рознесена вітром, не залишивши після себе жодного сліду.
————
Пізніше, на дорозі, що повертала до маєтку Палатіо.
Алон дивився з вікна екіпажу на наближення зими зі спокійним виразом обличчя.
"Відновлювальні роботи все ще тривають, але це не моя відповідальність".
— Маркізе.
— Що таке?
— Останнім часом ви здаєтеся дуже задумливим, — зауважив Еван, який приєднався до нього в екіпажі на цей вечір.
Алон злегка знизав плечима.
— У мене багато думок у голові.
— Ось як?
— Так.
Тепер, коли його здоров'я повернулося і він був зайнятий швидкою відповіддю на виклик від Терна, у нього нарешті з'явилася хвилина, щоб подумати про свої наступні кроки.
"Герцог Комалон, темні, кордон, магія... На що мені варто звернути увагу в першу чергу?"
Якщо бути точнішим, йому потрібно було розшифрувати, що мав на увазі герцог Комалон під своїм попередженням: "Вони йдуть".
На основі всіх зібраних Алоном розвідувальних даних, здавалося, що "вони" відносилися до "П'яти Великих Гріхів".
"Хмм".
Це була справа великої важливості для Алона.
Він вжив заходів, щоб зупинити прояв П'яти Великих Гріхів у цьому світі.
"Чесно кажучи, я не надривався, але як слід виховав дітей, які були потенційними вмістилищами для П'яти Великих Гріхів, щоб вони виросли звичайними дорослими".
"Ну, я ж виховав їх правильно, чи не так?"
Раптова тривога охопила його, коли він згадав гріхи, з якими зіткнувся, але він швидко опанував свої думки й продовжив роздуми.
Що було життєво важливим для Алона зараз, так це можливість того, що П'ять Великих Гріхів усе ще можуть з'явитися, незважаючи на його зусилля з гарного виховання дітей.
"Чесно кажучи, це здається сумнівним".
Чи справді така подія могла статися?
Він відчув певний сумнів.
П'ять Великих Гріхів мали з'явитися через те, що антагоністи, які слугували їхніми вмістилищами, піддалися злочинності.
Спираючись на свої ігрові знання, Алон розумів: оскільки такі люди, як Ютія, значною мірою уникли осквернення й виросли здоровими, імовірність появи П'яти Великих Гріхів була майже нульовою.
Тим не менш, Алон не міг просто відкинути заяву герцога Комалона.
Побачивши приховані куточки цього світу, Алон зрозумів, що події розгортаються не суто за ігровою логікою.
"..."
Алон пригадав свою розмову з герцогом Комалоном.
Вираз очей герцога Комалона був не виразом божевільного, який вірить у фантазії, а скоріше того, хто зіткнувся з суворою правдою.
"Чи це була південна частина кордону..."
Він пам'ятав слова, які промовив герцог Комалон.
Південний кордон.
Буквально місце дії Психоделії, розташоване між Об'єднаним Королівством та Імперією Каліпсофобії, Алон завжди намірявся здійснити туди подорож принаймні один раз.
"...Якщо П'ять Великих Гріхів мають спуститися, це стане необхідним пунктом призначення".
Згадуючи безплідні землі, які користувачі називали Бедленд, він знову звернувся до поради герцога Комалона.
— "Вирушай на південний кордон східного краю. З гербом, який тобі дали, ти можеш знайти допомогу. Ти також можеш побачити правду."
Тяжко зітхнувши та все зваживши, він вирішив.
"Я вирушу, як тільки моє тіло повністю відновиться".
Справа, що стосувалася П'яти Великих Гріхів, мала найвище значення.
Крім того, його цікавість щодо герцога Комалона зросла.
"Ну, спочатку я відновлюся, і до того часу, як я досягну кордону, мине майже два роки... Тоді я зможу відвідати Колонію й розпитати про ритуали, згадані герцогом Комалоном".
Коли цю справу було вирішено,
— Маркізе.
— Що?
— Не бажаєте солодкої картоплі?
— Так.
Приймаючи солодку картоплю від Евана, Алон спостерігав за білими сніжинками, що дрейфували за вікном екіпажу.
— О, сніг іде.
— Так і є.
Він їв солодку картоплю, поки випадав перший сніг.
Незалежно від того, чи це було через сніг, чи ні, солодка картопля, здавалося, мала кращий смак, ніж зазвичай.
І з плином часу,
Приблизно через два тижні Алон досяг маєтку Палатіо.
Наступного дня.
Він отримав коротку інформацію від Евана щодо справ маєтку, і його очі розширилися від здивування.
— Це вся кількість скарбів, надісланих з маєтку Меркіліан?
— Так.
— Все це?
— Так, усе це.
А все тому, що, повернувшись до маєтку напередодні, він так і не встиг до пуття оглянути понад п’ять екіпажів, вщент забитих скарбами.
Алон з приголомшеним виглядом зробив крок вперед і відкрив один із екіпажів.
Кхррррррр~
У момент, коли він відкрив екіпаж, скарби посипалися каскадом.
Спостерігаючи, як монети швидко перетворюють білий сніг на золотий килим,
— Ого~
Еван, який стояв поруч, не міг стримати вигуку, і Алон віддзеркалив його здивування.
Хобі Алона та вираз його обличчя зазвичай майже не виражали емоцій і зовні здавалися спокійними, проте в ту мить він був приголомшений до глибини душі.
— Це... значна кількість?
Природно, це був не перший раз, коли Алону дарували такі подарунки.
Він отримував порівнянні пропозиції від Кармаксеса III у Колонії, а також нагороди від Королівства Розаріо.
Але зазвичай, хоча він і здобував скарби, йому ніколи не презентували таку величезну кількість монет.
"Скільки це взагалі? Чому така надмірна кількість?"
Алон із злегка відкритим ротом був спантеличений.
Звісно, це була правда, що Алон був героєм, який урятував маєток Меркіліан.
Без його втручання маєток неодмінно був би знищений.
Проте це здавалося аж надто щедро...
"Філіане, якщо замислитися, ти справді друг, що розраховується сповна".
Він прийняв золоті монети з вдячністю.
Мати більше багатства ніколи не є недоліком, і це чеснота — приймати запропоновані подарунки без відмови.
"Ну, маєток Меркіліан процвітає, зрештою".
Розуміючи обставини, Алон вирішив прийняти подарунок без жодного почуття провини.
— Маркізе.
— Що таке?
— Якщо це не забагато, чи можу я отримати одну золоту монету?
— Я дозволю це як особливу послугу.
Передавши золоту монету Евану, Алон деякий час тихо мугикав собі під ніс, дивлячись на екіпаж, переповнений золотими монетами.
Він був голодний, і кінчики його пальців поколювали від магічної залежності, але тепер він відчув себе дещо відновленим.
Посмішка інстинктивно сформувалася на його губах.
Це був перший день Алона після повернення до маєтку.
————
Приблизно в той самий час у кабінеті маєтку Меркіліан:
— Сподіваюся, подарунки прибули без проблем?
— Так, найімовірніше.
— Добре.
Коли Філіан кивнув, його секретар Кулан незабаром заговорив.
— Але, герцогу, ви впевнені, що це було доречно?
— Щодо чого?
— Подарунки. Враховуючи нашу поточну ситуацію, коли нам потрібно негайно відбудувати маєток, чи було справді розумно відправляти стільки багатства...
Секретар забурмотів із занепокоєнням.
Його хвилювання було обґрунтованим, але Філіан твердо похитав головою.
— Маєток Меркіліан був би втрачений, якби маркіз Палатіо не втрутився проти герцога Комалона. У такому разі Кулан і я не сиділи б тут так, як зараз.
— ......Це правда.
— Крім того, борг вдячності має бути сплачений належним чином. Навіть якщо ми негайно витратимо цю суму, у нас усе ще залишається достатньо коштів для врегулювання цієї обставини, чи не так?
— Це також правда, але неочікувані ситуації все одно можуть виникнути.
— Кулане.
— Так.
— Ми не повинні вираховувати момент, коли віддячуємо за послугу. Якщо можемо відплатити просто зараз, ми так і чинимо. Мій батько вчинив би так само.
Почувши ці рішучі слова, Кулан після короткого мовчання мовив:
— Я сказав зайвого.
Він опустив голову на знак вибачення й вийшов, щоб продовжити виконання своїх завдань.
Після відходу Кулана Філіан відкинувся на спинку крісла із зітханням.
— Це важко...
Його обличчя, тепер розслаблене, контрастувало із суворим виразом, який він демонстрував мить тому.
Насправді його поведінка під час розмови з Куланом була чистою грою.
"Я справді хочу припинити цю виставу".
Чесно кажучи, Філіан прагнув припинити свою акторську гру за першої ж нагоди.
Однак він наполягав заради свого молодшого брата, Гілана Меркіліана.
Спочатку Філіан планував передати герцогство своєму братові.
Незважаючи на свої жахливі міжособистісні здібності, він був досить самокритичним і усвідомлював, що не підходить для керівництва маєтком.
Філіан мав намір передати герцогство своєму братові негайно,
"Утім, маєтку потрібна центральна фігура, доки все не владнається", — збагнув він, почувши слова брата.
Таким чином, він вирішив виконувати роль спадкоємця, поки маєток не опиниться в безпеці.
Навіть він, не будучи особливо спостережливим, знав, що стан маєтку був поганим, як у фінансовому, так і в інших відношеннях, після нападу штучних Зовнішніх богів.
— "Щойно в маєтку все владнається й брат захоче віддати мені управління, я піду його слідом."
Філіан пригадав заяву Гілана, дивлячись у вікно.
І тоді раптова думка спала йому на думку: "Ах, я хочу вивчати магію".
Досі він не виявляв жодного інтересу до магії.
Чому?
Він просто ніколи не відчував потягу до сфери чарівництва, і він був настільки відданий фехтуванню, що ніщо інше не привертало його уваги.
Але нещодавно Філіан став глибоко заворожений магією.
Це було повністю завдяки маркізу Палатіо.
"......"
Філіан заплющив очі.
Те, що з'явилося в момент, коли він їх заплющив...
Видіння маркіза Палатіо, який закликає божество після розправи зі штучними Зовнішніми богами.
І маркіз, який перехоплює метеоритний дощ у небесах.
Нарешті, блискуча, сяюча лінія, утворена з кінчиків пальців маркіза Палатіо.
— Ого~
Філіан висловив захоплення ще раз, згадуючи ту мить.
Це було його 23-тє зітхання дива тільки за цей день.
Останнім часом він проводив свої дні в захваті, неодноразово повертаючись до магії, використаної маркізом Палатіо.
Він обмірковував це майже безперервно, і замість того, щоб втомитися від цього, цими днями, згадуючи образ маркіза, Філіан почувався як маленька дитина, яка тільки-но схопила меч, сповнена юнацької невинності.
До такої міри Філіан розвинув глибоке захоплення маркізом Палатіо.
Це було не просто захоплення; останнім часом Філіан навіть почав уважно читати вступні книги з магії.
Тому що він прагнув навчитися магії.
Таким чином, Філіан також прагнув стати таким, як маркіз Палатіо.
Звісно, не будучи справжньою дитиною, Філіан розумів, що як Майстер меча він міг би досягти великої сили, як і маркіз, завдяки своєму вродженому таланту.
Але те, чого шукав Філіан, було не просто "стати могутнім".
Він просто хотів наслідувати маркіза.
Бути схожим на маркіза, який володіє магією в тому спустошеному, попелястому царстві.
"......"
Природно, Філіан чудово усвідомлював, що це буде непросто.
Магічні здібності маркіза фундаментально відрізнялися від будь-якого мага, з яким він був знайомий, і понад усе, двоє очей за спиною маркіза підтверджували, що маркіз був винятково сильним магом.
Тим не менш, Філіан усе ще жадав досягти майстерності як маг.
Навіть знаючи, що шлях може бути важким, або що він може ніколи не досягти своєї мети.
Ось чому, незважаючи на те, що він досяг рівня Майстра меча, він почав вивчати магію.
— ......Якби ж я також володів талантом у магії.
У той момент, коли він прошепотів це прагнення,
— Ах.
Філіана раптом осяяла ідея.
"......Чи варто мені замовити статую?"
Це була спонтанна думка, що сяйнула йому в голові, адже він став щиро захоплюватися маркізом Палатіо.
Однак...
— ......Це може бути непоганою ідеєю.
Враховуючи, що маркіз Палатіо справді врятував маєток Меркіліан, дозволивши йому вижити, Філіан несвідомо замугикав і кивнув, і за короткий проміжок часу висновок, який не був цілком логічним чи раціональним, сформувався в розумі Філіана.
— Ну, це має бути прийнятно зробити стільки, перш ніж я передам посаду своєму братові...?
Здавалося, він прийняв рішення, підвівшись зі свого місця.
І рівно через місяць на центральній площі маєтку Меркіліан було встановлено статую маркіза Палатіо, який використовує магію, і невдовзі ця новина дійшла до Алона, який боровся з магічною залежністю.
— ......Мою статую?
— Так.
— ......Навіщо їм зводити мою статую в маєтку Меркіліан...?
— Ну, я насправді теж не зовсім розумію............?
Алон втратив мову, і більшість дворян, які дізналися про цю новину, були так само спантеличені.
Навіть незважаючи на те, що маркіз урятував маєток, зведення статуї здавалося дещо крайнім заходом.
Однак це була лише перспектива інших дворян.
— ......Статуя?
— Так.
— Хмм-
Деус Маккаліан, один із Мечів Калібана, пробурмотів:
— Я відчуваю заздрість.
— Перепрошую......?
— Можливо, мені варто зробити те саме............
— Вибачте......???
Він щиро пробурмотів, ніби справді відчував заздрість.
Віце-капітан, почувши, як Деус говорить про маркіза, знову опинився в замішанні.
.
.
.
(П.П Ляяя, я тіки зараз згадав від кого цей прикол зі статями пішов ахахахах, тіки Сіллі ніхто не переплюне.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]