Розділ 126 - Ти єретик? (1)
Алон пам'ятав Карсема як пихатого та зверхнього індивіда, який часто створював неприємності.
Він не народився жорстоким, але обставин його виховання було цілком достатньо, щоб сформувати з нього таку особистість.
Як би там не було, Карсем ніколи не виявляв жодної поваги до гравців у грі.
Навіть коли квести просувалися далі й він міг стати більш приязним чи прихильним, його основна натура залишалася незмінною.
Тому Алон був глибоко ошелешений, коли Карсем, який зазвичай спілкувався неформально навіть після отримання допомоги від гравця, поставився до нього з шаною та перейшов на шанобливу мову.
Незважаючи на внутрішні роздуми Алона:
— Ваше тіло, мабуть, сильно постраждало. Цього слід було очікувати, враховуючи колосальну силу, яку ви продемонстрували.
Погляд Карсема був дивно інтенсивним з причин, яких Алон не міг збагнути.
"Яке у вас питання?"
"Я не можу зрозуміти, чому ви так раптово поводитеся подібним чином."
Коли Алон відповів рівним голосом, Карсем, здавалося, дійшовши рішення, випростався.
— Я пройнявся глибокою повагою до вас, маркізе Палатіо.
"Так раптово?"
— Саме так. З тієї миті, як я спостерігав за вами кілька днів тому, коли ви наодинці протистояли Зовнішнім Богам та тому дивовижному магу, я виявив, що не можу робити нічого іншого, окрім як поважати вас……!
"Зрозуміло."
— Може, це й звучить дивно, але досі я жив доволі безвідповідально.
Карсем продовжував виголошувати свою палку промову, у своєму запалі аж бризкаючи слиною:
— Ви можете не знати, але я дуже далекий від лінії престолонаслідування. Це було визначено ще в моєму дитинстві. Незалежно від моїх дій, мій батько вже обрав мого старшого брата спадкоємцем. Саме з цієї причини я ніколи раніше не докладав зусиль.
Алон втратив дар мови під своєю безпристрасною маскою, а Карсем не припиняв балакати, продовжуючи це робити понад п'ять хвилин.
— Ось чому я почав поважати вас……!
Його зізнання було, чесно кажучи, переповнене незграбними та бентежними фразами.
Хоча було цілком природно бути враженим битвою чи прагнути стати магом, але це раптове прозріння й жаль за марно згаяне життя, що виникли від споглядання бою Алона, осягнути було важкувато.
Тож, міркуючи, про що насправді йдеться, Алон тихо зітхнув:
"Якщо я правильно пам'ятаю, вік Карсема був…… сімнадцять років?"
Сімнадцять років.
Трохи запізно для звичайного підліткового бунту, але не занадто пізно, щоб він проявився.
"Схоже, цей важкий вік наздогнав його із запізненням."
Алон подумки висловив своє співчуття.
Приблизно через два-три роки, Карсем, ймовірно, згадає це зізнання й здригнеться, можливо, корчачись від сорому під ковдрою.
Але Алон не бачив причин порушувати цю тему.
Понад усе, здавалося, що поки Карсем був охоплений своєю підлітковою кризою, він урешті-решт вирішив жити з певною метою.
Алон просто мовчки кивнув.
Через тиждень, тіло Алона яке могло піддатися магічному отруєнню, швидко відновлювалося.
— Маркізе! Як ви почуваєтеся!
— Маркізе! Ви в порядку!?
— Маркізе! Я приготував для вас вечерю!
Це був Філіан, теперішній лорд земель Меркіліан, який виражав свою вдячність із найвищою повагою та уважністю.
"Вам немає потреби так турбуватися."
— Що ви таке кажете! Це найменша ввічливість, яку ми можемо запропонувати після того, як ви врятували нас!
Ретельна турбота, яку отримував Алон, безсумнівно, була породжена щирою вдячністю Філіана.
Чесно кажучи, це було також через трансформації, що відбулися в його тілі.
"Магічне отруєння виліковується?"
— Так. Спочатку спостерігався важкий випадок магічного отруєння, але зараз більша його частина зникла.
"Зачекайте, хіба ви не казали раніше, що магічного отруєння не було?"
У відповідь на запитання Алона, священник похитав головою:
— Якщо бути точним, я сказав, що воно не було достатньо важким, щоб загрожувати вашому життю чи перешкоджати вашій магії.
"Ось як це було?"
— Так. Як тільки магічне отруєння бере верх, воно зазвичай не зникає. Ось чому минулого разу я застерігав вас бути надзвичайно обережним із споживанням зілля.
"Зрозуміло, здається, ви справді згадували про це."
Коли Алон визнав це, священник продовжив:
— Спочатку стан вашої світлості дійшов до такої межі, коли отруєння могло лише погіршитися, що загрожувало повністю заблокувати використання магії в майбутньому.
"Але воно виліковується?"
— Так. Зазвичай, як тільки цей стан закріплюється, він є невиліковним. Але у вашому конкретному випадку він виправляється.
Священник, приголомшений, неодноразово спрямовував божественну енергію в його тіло й кивав:
— Так, стан покращується.
"У моєму тілі відбуваються якісь зміни?"
— Здається, ні.
"Тоді чи може причина полягати в тому, що моє магічне ядро маленьке?"
Запитав він, цікавлячись, чи дає крихітне магічне ядро якісь переваги.
— А…… це ще менш ймовірно. Якщо магічне ядро маленьке, отруєння зазвичай прогресує швидше.
"Я зрозумів."
Він кивнув, ще раз визнаючи, що його тілобудова була абсолютно некорисною від початку й до кінця.
Після того як священник пішов:
"Що це таке?" — пробурмотів Алон, а Еван лише знизав плечима.
— Навіщо перейматися? Хіба це не позитивний перебіг подій?
"Це правда, але……" — Алон склав руки на грудях, але одразу ж розкрив їх через укол дискомфорту.
"Я відчуваю, що є набагато більше речей, які варто обдумати."
Дійсно, протягом минулого тижня він боровся з магічним отруєнням і не міг чітко мислити, але тепер на його увагу чекали численні загадки: від предметів, залишених герцогом Комалоном, до ритуалів, про які той згадував.
Крім того, існували розповіді, пов'язані з землями на південному кордоні.
"Є багато чого, що потрібно розкрити."
Поки він роздумував про це:
— А, ваша світлість. У мене є що повідомити.
"Що таке?"
— Я щойно отримав звістку, що як тільки ви відновитеся, вам, схоже, доведеться вирушити в дорогу.
Терміновий саміт Союзних Королівств було скликано, і ваша присутність є обов'язковою.
"Моя присутність?"
— Так.
Алон ледь помітно кивнув.
Оскільки це стосувалося всіх Союзних Королівств, він очікував такого перебігу подій, незалежно від того, сприятливим був результат чи ні.
"Як скоро я повинен виїхати?"
— Ви повинні вирушити протягом наступного тижня.
"Графік щільний."
— Так, це правда.
Незважаючи на квапливий розклад, Алон на мить замислився:
"Що ж, я все одно повинен йти."
Він вирішив зробити це, і приблизно через тиждень, усе ще не здатний орудувати магією, але повернувши собі певну рухливість, Алон...
— Господарю! Ходімо разом! Я повинна супроводжувати вас!
— Я також приєднаюся до вас!
...Узяв Сольранг та Філіана, щоб відвідати термінову зустріч у Терні.
Під час подорожі до Терна, Алон не дійшов жодних нових висновків, але дізнався несподіваний факт через Сольран.
— Ти кажеш, що не чула розмови між мною та герцогом Комалоном?
— Так!
— Ти маєш на увазі, що не чула ні голосу герцога Комалона, ні мого власного?
— Саме так! Я була знерухомлена, але моя свідомість була чіткою, і я взагалі нічого не чула!
З'ясувалося, що обмін словами між Алоном та герцогом Комалоном з якоїсь причини був нечутним для тих, хто перебував поруч.
Вони усвідомлювали, що розмова мала місце, але взагалі не могли розібрати зміст бесіди.
— Чи це Маркіз застосував якийсь спосіб?
Звісно ж, у той час Алон нічого подібного не робив. Точніше, він був просто нездатний до дій.
У той момент, хоча його стан був кращим, ніж у Сольранг, яка перехопила більшість атак, спрямованих на нього, він фактично був не в тому стані, щоб діяти.
Однак Алон незабаром припинив роздумувати над цією справою, коли вони досягли Терна.
Дізнавшись, що зустріч розпочинається, він попрямував безпосередньо до зали королів.
— Ви прибули.
Він побачив зібраних монархів.
Там були знайомі обличчя.
Першою людиною, яку він помітив, була Кретинія Сіян, яка спостерігала за ним із стриманою поведінкою.
Король Кармаксес III з Колонії, а потім……
— Що ж, перейдемо безпосередньо до обговорення, — проголосив король Шталіон V з Ашталону, його погляд був пильно зафіксований на Алоні.
— Маркізе Палатіо, ми дякуємо вам за зупинку герцога Комалона.
Потім він підвівся й віддав шанобливий уклін.
Для короля схилити голову було винятковою честю, навіть якщо маркіз Палатіо врятував Королівство Ашталон від катастрофи.
Король Шталіон V був монархом, і його уклін означав, що все Королівство Ашталон висловлює йому свою повагу.
— Я лише виконав свій необхідний обов'язок.
Тим не менш, Алон відповів із спокійною та належною шаною.
— Тепер, коли вдячність висловлено, перейдемо до більш серйозних питань.
— Яке питання ви ставите?
— Маркізе Палатіо, ким ви, власне, є?
— Що?
Таке запитання пролунало від короля Шталіона V.
— Я не розумію мети вашого запитання.
— Це саме те, що я сказав.
Вираз обличчя короля Шталіона V був абсолютно урочистим.
— Після цього інциденту я розпочав розслідування щодо вас. Я чув чутки, але дослідив це питання глибше.
— Глибше?
— Ви зупиняли Зовнішніх Богів більше ніж три рази, правильно? Коли Зовнішній Бог з'явився на півночі, а також у місті-лабіринті.
Він продовжив, пильно дивившись на Алона:
— Я не певен до кінця, але коли ви вирушили до Раксаса й відвідали Святе Королівство Розаріо, то стали на заваді Зовнішнім Богам і там. Складається враження, ніби ви заздалегідь знали про їхню появу. Хоча інколи все складалося й інакше.
Висновок полягає в тому, що де б не матеріалізувався Зовнішній Бог, ви з'являлися, ніби дивом, і вирішували ситуацію.
Він додав ще більше до свого аргументу.
— Те, про що я справді хочу запитати, це єдина річ.
— З якою метою ви подорожуєте світом, стаючи на заваді Зовнішнім Богам?
Вислухавши все, Алон зрозумів, що король Шталіон V підозрює його.
Він також осягнув запитання короля.
Хоч і опосередковано, той фактично запитував, чи причетний Алон до цієї справи.
У його логіці, безперечно, була явна прогалина.
Також була відсутня абсолютна впевненість.
Сам факт того, що він говорив у такий завуальований спосіб, показував, що той мав лише певний ступінь підозри.
"Це через наближення справи щодо винагород?"
Алон легко вирахував, чому король Шталіон V сіяв сумніви.
Фактично, інцидент був спровокований герцогом Комалоном, і Королівство Ашталон повинно було нести певну відповідальність за нинішні обставини так чи інакше.
З точки зору короля, який повинен ставити на перше місце національні інтереси, залишалося мало що втрачати.
Він мав намір перевірити будь-яку можливість.
Простіше кажучи: "Це схоже на закидання вудки, щоб побачити, чи щось клюне."
У словах короля Шталіона V була виразна перебільшеність.
Це означало, що оскільки той просто рибалив на основі підозр, існувало чимало слабких місць.
Ці моменти можна було належним чином пояснити й уточнити за потреби.
Однак Алон мовчав, тому що: "Чому я повинен виправдовувати свої причини полювання на Зовнішніх Богів?"
Як пояснити свою мотивацію переслідування цих загроз, йому було незрозуміло.
Щоб жити комфортним життям дворянина?
Але озвучення цього зараз лише спровокує подальший скептицизм.
"Який найкращий шлях?"
Поки він докладав зусиль, щоб розробити раціональне пояснення:
— Ви не повинні запитувати його, чому він подорожує довкола, ловлячи Зовнішніх Богів.
Раптово позаду пролунав голос, і Алон повернувся.
Там стояв……
"Святий?"
— Перепрошую за своє запізнення.
Це був Святий Юман із Розаріо.
— Минув деякий час, маркізе, або, можливо, мені слід сказати, брате.
Він подивився на Алона, ледь помітна посмішка торкнулася його губ.
.
.
.
(П.П Мене так смішить це непорозуміння Юумана, що до Алона хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]