Розділ 124 - Напівмаг (3)
Герцог Комалон — ■■■ — поринув у спогади про давно минулі часи.
Спогади, настільки стародавні, що вони втратили свою виразність, перетворившись на лише відлуння того, що колись було.
Ці уламки минулого приходили до нього лише в ті рідкісні миті, коли герцог поринав у сон.
Це були спалахи з його днів у статусі учня, який навчався під керівництвом Справжнього Мага.
— "Переконайся, що ти з'їв усі свої овочі."
— "Ти повинен практикувати Проявлення щодня без винятків."
— "Нам слід пройтися надворі."
— "■■ був значно вмілішим за тебе! Чому мені дістався такий нікчемний учень?"
Спогади, що пропливали крізь його свідомість, були звичайними.
Вони складалися з простих речей: спільних трапез із майстром, доган за навчання магії, прогулянок удвох та того, як майстер заступався за нього, навіть коли інші вважали його найменш перспективним.
Це були буденні й непримітні спогади, які міг мати будь-хто.
І все ж для герцога Комалона ці фрагменти мали цінність, більшу за будь-який скарб.
Утім, герцог, ■■■, зовсім не цінував таких спогадів.
Бо вони безперемінно завжди зводилися до одного конкретного моменту.
Сцени в його голові змінювалися, і —
— "Іншого вибору немає. Відтоді, як душа цього світу переповнилася, наш шлях визначено."
Голос його майстра лунав, точно як і зараз.
— !
Схаменувшись від цього добре знайомого голосу, герцог виринув із думок.
Усвідомлюючи, що ненадовго втратив свідомість, він швидко оцінив свій фізичний стан.
Його становище було важким. Його правої руки не було, а масивна рана пробивала живіт.
Але увага герцога була прикута до іншого.
Він підвів голову, щоб подивитися вперед.
Там стояв чоловік у темному пальті, укритий брудом, який дивився на нього згори вниз із обличчям, позбавленим будь-яких почуттів. Це був маркіз Палатіо.
Як і герцог, цей неповноцінний маг ставав йому на заваді у світі, перетвореному на попіл.
— Як тобі вдалося застосувати Заклинання?
Голос маркіза Палатіо був абсолютно плоским.
Герцог не міг збагнути цього.
Не було жодних сумнівів, що маркіз використав Заклинання.
— Навіть якщо воно обійшло Формулу чи Проявлення, це безсумнівно було Заклинання. Як ти — ще один неповноцінний Маг — зміг досягти такого?
Це була загадка, що суперечила логіці.
Маркіз виконав Заклинання.
Не опанувавши Формулу й не досягши справжнього Проявлення, він усе одно закликав його силу.
Але це не підносило Алона до рангу повноцінного Мага.
Незалежно від його розуміння Заклинань чи здатності до Проявлення, без контролю над Формулою він ніколи не зміг би стати повноцінним Магом.
Він залишався, беззаперечно, неповноцінним Магом.
Неповноцінним Магом, точно таким же, як і герцог, якому Заклинання були ввірені його вчителем.
— ……Ха-а.
І все ж, герцог не міг цього осягнути.
■■■ ■ видав похмурий, безрадісний сміх.
— Ти, кому навіть довірили Заклинання, — чому ти стоїш проти мене? Проти мене, хто несе спадок всіх Магів?
Маркіз теж повинен був це бачити.
Невідворотну загибель світу, яка невблаганно наближалася.
Неминучу катастрофу.
І він повинен був зрозуміти.
Що Справжні Маги віддали все, аби врятувати цей світ від знищення.
Ця думка викликала в герцога болісний сміх.
Зіштовхнувшись із цим неповноцінним Магом, який прагнув зруйнувати світ, заради захисту якого загинули всі Справжні Маги, він відчув приголомшливий розпач.
Тож коли він почав складати Жест —
— ……
Раптом інстинктивна тривога змусила його звести захисний бар'єр.
А потім —
Бум!
Коли його відкинуло на землю, перед очима постала...
— Господарю~! А ви забарилися!
...закривавлена постать, що вщент розтрощила ідеали, які герцог так старанно плекав.
Однак місія герцога не змінилася з її появою на полі бою.
— **Сходження**.
Герцог, ■■■, склав Жест із наміром вбити.
Битва лютувала далі.
— **Замикання, розвіювання, розбризкування, небосхил.**
Із вуст герцога Комалона беззупинно зривалися закляття.
Це була магія, яку він вибудовував протягом сотень років життя у самітництві, вдосконалюючи своє мистецтво.
Форма магії, притаманна лише йому, розроблена для компенсації його природних недоліків.
У похмурому, попелястому пейзажі матеріалізувалася галактика зірок.
Хоча йому й не було даровано заклинання, саме завдяки цьому він зумів досягти такої майстерності.
Тисячі, можливо, десятки тисяч сяйливих сфер піднімалися, створюючи бурю метеорів, що обрушувалася на землю.
Разом із ними виринав тьмяний спогад — той, що з'являвся лише в його снах.
Голос пролунав у його голові:
— "■■■, це добре, що ти так і не став Повноцінним Магом."
Навіть коли з'явився спогад та голос, що супроводжував його, магічна навала обрушилася на звіролюдину, яка зруйнувала його ідеали.
Вона впала на неповноцінного мага, що намагався перекреслити мету справжніх магів.
— "Якщо ти не Маг, це безглузда смерть. Ось чому я передаю цей обов'язок тобі."
Голос із смутного спогаду лунав відлунням у його свідомості.
А потім —
Трісь!
Серед спалахів золотої блискавки —
— Ясне небо.
Маркіз без зусиль рухався крізь магію, а його поведінка була настільки спокійною, ніби він зовсім не стикався з небезпекою.
— "Ти повинен жити. Ти повинен берегти цей світ. Світ, заради якого ми, Маги, пожертвували своїми життями."
Герцог згадав останні слова свого майстра, адресовані йому.
Спогад, який він довго тримав похованим у собі.
— Ха-а……
Видихнувши коротке, стомлене зітхання, герцог Комалон подивився вперед.
Він усвідомлював.
Швидкість його Фраз була куди вищою. Швидкість, із якою він матеріалізував свою магію, так само була незрівнянною.
За всіма показниками він був сильнішим із них двох.
І все ж, його закляття не могли торкнутися його супротивника.
Магічні мистецтва, які він відточував століттями, виявилися безсилими проти цього неповноцінного мага, що нічим не поступався йому в майстерності.
Ця сутичка нічим не відрізнялася.
— ……
Герцог Комалон пильно спостерігав за ним.
Маркіз отримав кілька нових, хоч і незначних ран. Земля була вкрита розбитими залишками незліченних скляних флаконів.
Але обличчя маркіза залишалося безпристрасним, його руки невимушено лежали в кишенях укритого пилом темного пальта, а його поза була непохитною.
Для порівняння, стан герцога був критичним.
Поранення правої руки, отримане в хвилину неуважності, повільно висмоктувало його сили. Тяжка рана в животі безсумнівно забирала його життя.
Проте, навіть із наближенням смерті, його вираз обличчя не виказував страждань.
Замість цього він ледь помітно, втомлено всміхнувся й заговорив:
— Ти ж усвідомлюєш це, чи не так?
Він мовив це із самовладанням:
— Наскільки безглуздою є твоя боротьба.
Він почав пояснювати:
— Навіть успадкувавши заклинання... якщо ти прожив життя, так і не здобувши його ядра, то мусиш розуміти. Незабаром ті істоти прокинуться, і світ спіткає кінець.
Його тон був позбавлений усіх почуттів:
— Коли душі досягнуть своєї межі, у нас залишиться менше ніж пів року. Якщо ми не наведемо лад у цьому світі та серед його людей протягом цього часу, вони піднімуться.
У його словах не було гніву:
— Ти знаєш це. І все ж, чи справді ти зведеш нанівець жертви Справжніх Магів, які віддали все, щоб захистити цей світ?
Його мова була виваженою.
Рішучою.
Він просто поставив запитання.
Але навіть зіткнувшись із запитанням герцога, вираз обличчя маркіза не змінився.
Ніби слова не мали на нього жодного впливу, жодного значення для нього.
Маркіз, абсолютно позбавлений емоцій, нарешті заговорив:
— Хіба це я той, хто зводить нанівець жертви Справжніх Магів?
Його голос був нейтральним, допитливим.
Герцог видав ще один гіркий смішок:
— Ти повинен розуміти. Цей світ продовжує існувати виключно завдяки жертвам, зробленим Справжніми Магами.
Маркіз нічого не сказав, його очі все ще були зафіксовані на герцогу Комалону.
Його погляд був спокійним.
Проте, дивним чином, здавалося, що в ньому вирує потік люті.
Алон змусив свій утомлений розум думати в цю секунду.
"Чи було твердження герцога правдою?"
У нього не було способу дізнатися.
"Тоді, чи це була брехня?"
У цьому він також не міг бути впевненим.
Прикрою правдою було те, що Алон не був тим неповноцінним Магом, яким його вважав герцог.
Він був лише чужинцем — істотою ззовні.
Кимось, хто вперше пізнав цей світ як гру під назвою Психоделія.
Кимось, хто не знав таємної історії цього світу.
У найповнішому розумінні цього слова він був просто стороннім.
Через це він не міг винести вердикт.
Ствердження чоловіка перед ним —
Слова неповноцінного Мага —
Він не міг визначити їхню правдивість чи хибність.
— Відповідай мені. Чи маєш ти спосіб переконатися, що жертви Справжніх Магів не будуть марними?
Алон мовчав у відповідь на запитання герцога Комалона.
Навіть якщо кожне слово, сказане герцогом, було правдою, Алон не мав повноважень ухвалювати рішення.
Він не був настільки дивовижним, щоб миттєво розпізнати правду — чи брехню — світу, який він усе ще тільки починав осягати.
Зрештою, він був просто чужинцем.
Але була одна річ, у якій Алон був упевнений.
Одне рішення, яке він міг прийняти.
Чоловіка перед ним потрібно було зупинити, тут і зараз.
Утім, мета герцога Комалона передбачала винищення людства — або якийсь інший грандіозний, жахливий задум.
— Я розумію.
Герцог тихо мовив у тишу Алона.
Алон знову не дав жодної відповіді.
Обоє подивилися один на одного й почали складати Жести руками одночасно.
Обидва дійшли одного й того ж висновку.
Подальші розмови були беззмістовними.
Алон оцінив залишок своєї мани.
Зілля, які він ужив раніше, вже дозволили його мані значно відновитися під час їхньої короткої паузи.
У ту мить вони обоє почали виголошувати свої закляття в унісон.
— **Заломлення**.
— **Розквіт**.
Це протистояння більше не стосувалося справедливості чи її протилежності.
— **Точка**.
— **Процвітання**.
Це була не битва за те, щоб визначити, хто був праведним.
— **Стиснення**.
— **Культивація**.
І не для того, щоб визначити, хто був злом.
— **Знищення**.
— **Розпорошення**.
Це було просто жорстоке зіткнення двох протилежних воль.
Коли їхня відповідна магія досягла піку —
— Я усуну тебе й виконаю свою мету. Мрії Справжніх Магів, моє —
Герцог Комалон заговорив:
— Переконання.
І він вивільнив своє закляття.
Пелюстки, що ширяли довкола нього, раптово розлетілися врізнобіч, роз'їдаючи навіть саме повітря й стираючи все на своєму шляху, мов ганчіркою.
У межах поширення цього всепоглинаючого магічного цвітіння, Алон залишався стояти.
На дуже коротку мить він замислився.
А потім —
— Я, —
Прошепотів він:
— Відмовляюся.
Він клацнув пальцями.
Потім, із пронизливим білим шумом, який, здавалося, поглине слух кожного присутнього —
Дві волі зіткнулися.
Переконання двох незавершених Магів зустрілися в катастрофічному ударі.
.
.
.
(П.П Ха, жертву Магів, як би не Алон... Кхм, далі казати не буду.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]