Розділ 122 - Напівмаг (1)
Урешті-решт істоту вдалося здолати спільними зусиллями Сольранг та Алона.
Звісно, неймовірна сила Сольранг була настільки велетенською, що вона могла б гратися з монстром без жодних зусиль.
Утім, неприродно швидка регенерація дозволяла йому цупко триматися за життя.
У розпалі битви саме Алон, використавши Кулон Пожирача Очей для пошуку слабкого місця, виявив схожу на людську вразливість, приховану під нижньою щелепою монстра, завдавши вирішального удару й остаточно позбавивши його життя.
Коли глибока ніч поступилася місцем м'якому ранковому сяйву…
— Справді, щиро вам дякую.
Перед напівзруйнованим замком лорда, Алон стояв навпроти чоловіка, який схилився в настільки глибокому поклоні, що ледь не впав на коліна.
Старший син графа Люм'єра — або, точніше, виконувач обов'язків графа, оскільки попередній граф Люм'єр загинув на балу герцога Комалона, — низько схилив голову на знак глибокої вдячності.
Погляд Алона ковзнув повз руїни замку, зафіксувавши знедолених селян і поранених солдатів, які стогнали від болю.
Перед ним простягалися лише руйнування та спустошення території.
Хоча кілька споруд усе ще стояли, це була рідкість — більша частина земель балансувала на межі цілковитого занепаду.
Тихо зітхнувши, Алон вислухав нового графа, який детально описав ситуацію в Королівстві Ашталон.
— ……Герцог Комалон використовує Зовнішніх Богів?
— Так.
— І Зовнішній Бог, який з'явився тут, був одним із тих, кого випустив герцог?
— ……Саме так.
— Куди він вирушить далі?
— Я не можу сказати напевно, але, судячи з його маршруту, припускаю, що він рухається до володінь герцога Меркіліана.
Обличчя графа затьмарилося від смутку.
Алон кивнув.
— Дякую за інформацію.
— Присягаюся, я віддячу за цей борг……!
Поки граф Люм'єр кілька разів повторював свою обіцянку, Алон розвернувся й пішов геть.
— О! Господарю!
Невдовзі він знайшов Сольранг, яку оточили лицарі, споглядаючи на неї з глибокою шаною.
Але щось було не так.
— Відпусти мене! Тягти мене отак — негідно члена королівської родини!
В одній руці вона тримала чоловіка, який безпорадно висів у повітрі.
Його обличчя було забруднене сажею, і він, явно згораючи від сорому через те, що його схопили за загривок, відчайдушно борсався, аби вирватися.
Алон подивився на цю сцену й запитав:
— ……Хто це?
— О, він?
— Не кажи на мене "він"! Я член королівської родини! Я Карсем, принц Колонії!
"Принц Колонії."
Алон тихо мовив собі під ніс і попорпався в спогадах у пошуках подробиць.
"Бешкетник Карсем, хіба ні?"
Карсем, другий принц Колонії.
У Психоделії він зображувався як другорядний персонаж без особливого значення.
Відповідно до свого прізвиська "бешкетник", він був відомий тим, що створював нескінченні проблеми, які головним героям часто доводилося вирішувати.
Трохи поміркувавши, Алон роздивився Карсема.
Як для принца, його поведінка була неналежною.
Він був з голови до ніг укритий брудом.
Якраз коли Алон спостерігав за ним:
— Гей! Ти! Вияви належну повагу!
Можливо, шукаючи вихід для сорому, якого він зазнав від Сольранг, Карсем тицьнув пальцем в Алона й зухвало крикнув.
Алон здивовано подивився на нього.
Це правда, що йому вартувало б виявити належну повагу до принца, але репутація Карсема в грі як пихатого й невихованого шкідника, схоже, була цілком виправданою.
І все ж Алон міг певною мірою йому співчувати.
Карсем був молодим, йому ледь виповнилося двадцять.
Крім того, на відміну від інших королівських династій, першого принца Колонії з дитинства виховували як спадкоємця, залишаючи другого принца практично поза увагою.
Тим не менш, висловити повагу було б доречно.
Алон уже збирався злегка вклонитися—
— Господарю! Зачекайте!
— А-а-а-а-а!
Сольранг раптово схопила Карсема за комір і потягла за руїни будинку.
— ?
Алон спантеличено підняв брову, але незабаром побачив, як вони удвох повертаються назад, крокуючи поряд у гарних стосунках.
А потім:
— А, вітаю, маркізе Палатіо. Перепрошую за свою попередню поведінку…… Х-ха-ха.
— ……??
Несподівано покірна поведінка Карсема на мить викликала в Алона цікавість.
Потім він помітив дещо ледь вловиме — слабкий відблиск жаху в очах Карсема.
— ……
Алон повернувся до Сольранг.
Вона подивилася на нього у відповідь із яскравою, радісною посмішкою, настільки сліпучою, що це аж лякало — так, ніби нічого незвичайного щойно не сталося.
Шусь-шусь~
Її хвіст весело погойдувався, але Алон не міг відкинути дивне відчуття дискомфорту.
— ……Тож ти прибула в Ашталон, щоб урятувати Карсема?
— Хм, ну, якось так?
Трохи згодом Сольранг пояснила причину свого прибуття.
— У мене все одно були тут інші справи, і коли король попросив, я вирішила допомогти. До речі, Господарю, чому ви так на мене дивитеся?
Схиливши голову набік із допитливим виглядом, Сольранг чекала на відповідь.
Алон відповів:
— О, просто дивно, як охоче ти виконуєш накази короля.
Звісно, покора королю в цьому світі є чимось само собою зрозумілим. І все ж, після того, що він побачив минулої ночі, Алон відчув потребу це зауважити. Його думки повернулися до дивовижної сили, яку Сольранг продемонструвала напередодні.
"З такою силою, їй, схоже, взагалі не потрібно нікому коритися — навіть королю."
Ця думка змусила Алона подивитися на Сольран з новим подивом. Він і раніше знав, що вона володіє винятковою силою. До того ж, нещодавня поява П'яти Великих Гріхів лише наочно показувала, наскільки вражаючими були їхні здібності.
І все ж, те, що Сольранг показала минулої ночі, перевершувало навіть легендарну могутність Баби Яги, яку він знав.
"Зрештою, Деус теж перевершив очікування, коли підкорив Базіліору."
Щойно Алон згадав про приголомшливу присутність Деуса під час тих подій, Сольранг вихопила його з роздумів.
— Я отримала хорошу нагороду!
— Що……?
— Так! Оскільки в мене все одно були тут справи, я подумала, що можу заодно й допомогти. Хіба це не великодушно з мого боку?
Із посмішкою, яка ніби просила про схвалення, обличчя Сольранг засяяло від гордощів. Алон не зміг стримати посмішки й погладив її по голові.
— Гав~!
Хвіст Сольранг шалено закрутився, поки вона муркотіла від задоволення.
Краєм ока Алон помітив дивний звук. Повернувшись до його джерела, він побачив Карсема, який до цього сидів похмурий, а тепер витріщився на нього в цілковитому шоці. Вираз його обличчя був таким, ніби він побачив щось геть немислиме.
Алон ненадовго замислився над реакцією Карсема, після чого знову перевів увагу на Сольранг.
— Твої справи тут завершені?
— Хм…… Думаю, так. О, точно! Господарю, а ви чому тут?
Запитала Сольранг, продовжуючи весело виляти хвостом.
— Я тут, щоб зупинити герцога Комалона.
— Герцога Комалона?
— Так. На жаль, тут нам доведеться розійтися—
— О, тоді я піду з вами!
Перш ніж Алон встиг закінчити, Сольранг бадьоро відповіла.
— ……Підеш зі мною?
— Так!
— Не хотілося б це казати, але це буде небезпечно.
— Я знаю! Тому й іду.
— ……Навіщо?
— Щоб захистити вас, звісно!
Сольранг стиснула кулачки й надула щоки, спрямувавши на нього свій рішучий погляд.
Зіткнувшись із такою щирою й непохитною рішучістю, Алон відчув, як усередині нього піднялася хвиля тепла.
"……Ось чому всі кажуть, що доньки — найкращі."
Йому раптом спала на думку палка промова друга про переваги виховання доньки — зі списком аж із вісімнадцяти пунктів. Той виголосив її ще в двадцятирічному віці, коли одружився через незаплановану вагітність.
……Звісно, донька друга Алона була ще зовсім маленькою дитиною, яка навіть не пішла до початкової школи. Але в цю мить Алон відчув, що нарешті зрозумів, що той мав на увазі.
Самі лише слова Сольранг наповнили Алона невимовною ніжністю. Не замислюючись, він почав гладити її по голові обома руками.
— Гав!
Хоча Сольранг, здавалося, не розуміла причини, їй це подобалося ще більше, і вона лагідно притулялася головою до його долоней.
……Це була зворушлива сцена.
— ……
Звісно, поки серце Алона наповнювалося теплом, вираз обличчя Карсема ставав дедалі гіркішим.
Але це тривало ненадовго.
— До речі, а це справді нормально?
— Хм? Що ви маєте на увазі, Господарю?
— ……Хіба ми не повинні віддати пріоритет твоєму початковому завданню?
Алон кивнув підборіддям у бік Карсема, і принц, який до цього мовчав, швидко заговорив:
— Т-так, я згоден! Хіба моє повернення до Колонії не має бути найвищим пріоритетом?
Хоч він і знову заговорив неформально, усе колишнє зухвальство Карсема повністю зникло, залишивши по собі лише боязке вагання.
Алон не міг не поставити собі запитання, що саме Сольранг із ним зробила.
— Ми можемо просто заскочити туди дорогою, хіба ні? — невимушено запропонувала Сольранг.
— ……Це занадто ризиковано, — заперечив Карсем.
— Ти ж не помреш, правда?
— ……Ну, ні, але все одно—
Занепокоєння Карсема було очевидним, але коли Сольранг повернулася спиною до Алона й впилася в Карсема важким поглядом—
— ……Добре, грець із ним! Зробимо по-твоєму!
Карсем миттєво змінив свою думку.
— Бачите, Господарю? Усе гаразд!
……І знову Сольранг досягла неможливого.
Приблизно через годину Алон і Сольранг вирушили до маркізату Меркіліана, куди, за чутками, прямував герцог Комалон.
————
У той самий час:
— Маркізе, — покликав Еван.
— Так? Що таке?
— Раніше ви казали, що вам цікаво, що саме зробила Сольранг, коли повернулася до вас спиною, правильно?
— Це правда, а чому ти запитуєш?
— Я бачив.
— ……Коли?
— Поки ви йшли до того місця, я випадково це помітив.
— І що ж ти побачив?
— Ну…… Вона не робила якихось особливо страшних гримас, але дещо шепнула.
— Що вона сказала?
— Ну, чесно кажучи, здалеку я не міг почути чітко, але, здається, це було щось на кшталт……
Після короткої паузи Еван нарешті відповів:
— ……"Цей хлопець забув, хто я така?"
— ……Сольранг так сказала?
— Так — хоча, оскільки я бачив це лише здалеку, я міг і помилитися, але це було дуже схоже на щось подібне.
Почувши це, Алон на мить завмер, його обличчя стало заціпенілим.
Як би важко в це не було повірити, реакція Карсема робила цей здогад цілком імовірним. Ще деякий час після цього Алон ходив із дивним виразом обличчя.
————
Філіан Меркіліан безсумнівно був генієм.
В Ашталоні він був наймолодшим Майстром Меча в історії й попри свій юний вік, одним із трьох найсильніших бійців королівства.
Звісно, нещодавно він зіткнувся з Деусом Макалліаном — істотою зовсім іншого рівня, — але навіть тоді Філіан не був зламаний.
Натомість нищівна поразка в тій сутичці стала для Філіана поштовхом, змусивши його розвиватися ще швидше протягом останніх кількох місяців. І саме вроджений талант дозволив йому досягти таких вражаючих результатів.
І все ж, попри непохитну рішучість і досвід битв проти переважаючої сили, Філіан лише зараз уперше осягнув, що таке справжня безпорадність і розпач.
— ……Ха-а.
Він стояв спиною до власних володінь, споглядаючи жахливе видовище.
Перед ним простягалася кривава різанина.
Трупи були розкидані по всій землі.
Тіло без верхньої частини.
Інше, розтяте навпіл.
Ще одне, укрите глибокими ранами з голови до ніг.
Відрубані кінцівки, від яких залишився лише тулуб.
Це був океан мертвих.
Куди б він не глянув, усюди були лише бездиханні тіла.
Лицарі, солдати, маги — не було жодної різниці. Кожна людина в полі його зору була лише трупом.
А перед цими тілами поставав нелюдський кошмар.
Величезний монстр, зшитий із людської шкіри та вкритий обличчями, пережовував людей своїми огидними зубами.
Комаха з панциром гігантського жука розправила масивні крила й безжально викошувала солдатів.
В іншому місці схожа на черепаху істота, на спині якої росла велика рослина, прикрашена кінцівками наче квітами, жадібно пила багряну кров через свої щелепи.
Позаду них інші незбагненні й невидані досі Зовнішні Боги, яких він ніколи раніше не бачив, чинили суцільне свавілля.
Вони безжально й наосліп сіяли смерть, забираючи життя кожного, хто потрапляв їм до очей.
У цьому попелястому світі, де зловісна й темна червона магія просочувала повітря—
— ……
Філіан опустив очі.
Він побачив свої обладунки, знищені без можливості відновлення, свій зламаний меч і праву руку, вигнуту під неможливим кутом.
Філіан видав тихий гіркий смішок, після чого підняв голову й подивився вперед.
— ……Це просто смішно……
Наприкінці його погляду стояв герцог Комалон.
Єдина постать серед Зовнішніх Богів, яка все ще зберігала людський вигляд, він спостерігав за цією сценою з порожнім виразом обличчя, ніби це його зовсім не стосувалося.
……Той, хто, ймовірно, був джерелом усього цього.
Бум! Бум!
Громовий звук вихопив Філіана з роздумів. Подивившись уперед, він побачив схожу на черепаху істоту з квітами із кінцівок, яка наближалася, щоб забрати його життя.
Повільно, але невблаганно її важкі кроки ставали дедалі ближчими.
Філіану залишалося лише гірко всміхнутися.
А потім:
— Брате! Тікай!
Від раптового крику, Філіан подивився на замкову стіну.
Там стояли солдати, які, попри свій жах, відчайдушно трималися за свої пости. Серед них був його молодший брат, Гілан Меркіліан, чиї очі були сповнені розпачу.
І все ж, навіть у своєму розпачі, Гілан закричав:
— Іди! Тікай! Ще є час! Ми виграємо для тебе бодай кілька митей — просто йди зараз і ти виживеш! Будь ласка, тікай!
Філіан на мить застиг із порожнім поглядом, перш ніж тихо всміхнутися.
Потім, долаючи агонію, він змусив себе підвестися на ноги. Тіло відмовлялося слухатися належним чином, але він усе одно встав. Лівою рукою він стиснув свій розтрощений меч.
— Усі відступайте! Кидайте зброю й тікайте через північну браму!
Закричав він з усієї сили.
— Брате!!!
Голос Гілана пролунав знову, проте Філіан нічого не відповів. Натомість він кинувся вперед. Його тямущий молодший брат зрозуміє його намір краще за будь-кого іншого.
— Ха-а!
Філіан зібрав залишки своєї мани, витискаючи ауру. Вона була жалюгідно слабкою, ледь здатною подряпати шкіру Зовнішнього Бога.
Але наразі доведеться вдовольнитися цим.
Коли він побіг уперед, губи Філіана викривилися в похмурій посмішці.
"Шанс на перемогу? Нульовий."
Він це чудово знав.
Але на даному етапі ймовірності не мали значення. Його метою була не перемога.
Він прагнув лише виграти ще трохи часу.
Скри-и-ич!
Філіграно розсікаючи повітря, Філіан розтяв цілий залп подібних до пелюсток снарядів, зроблених із людських рук та ніг.
Невдовзі йому вдалося розрубати ногу Зовнішнього Бога, викликавши в того вереск болю.
Удар! Удар!
Він проскочив під Зовнішнім Богом, завдаючи ран на своєму шляху.
Але його межа настала значно раніше, ніж він сподівався.
Філіан подивився на свій остаточно зламаний меч і на ноги, які відмовлялися слухатися. Потім він підвів погляд.
Його поле зору заполонили сотні кінцівок, що мчали до нього, аби забрати його життя.
Це була безсумнівна, неминуча смерть.
І все ж, навіть у цю мить, Філіан не припиняв посміхатися.
Він не виказував жодних ознак розпачу.
Він просто посміхався.
Він вірив, що вчинив правильно.
Він вірив, що не здався.
І ось, коли він спокійно приготувався прийняти смерть—
Тріск—!
Спалахнуло світло.
— ?
Перш ніж він устиг усвідомити що сталося, Філіан виявив, що знову стоїть перед замковою стіною, від якої раніше рвонув уперед.
Тоді ж він побачив це.
— !!!!
Масивного Зовнішнього Бога, який щойно атакував його, тепер огорнув багряний туман із крові.
А потім—
Тріск-тріск!
— А—
Перед ним стояла дівчина із золотим волоссям, що розвівалося на вітрі.
Щойно Філіан це усвідомив, він не замислюючись прошепотів ім'я:
— Сольранг?
Його погляд змістився на постать, яка стояла поруч із нею.
Там, поряд із сліпучим золотим спалахом, яким була Сольранг, стояв чоловік у сірому пальті. Чорна мана розсіювалася навколо нього, мов піщинки, що розчиняються в повітрі.
Чоловік — маркіз Палатіо — дивився на Філіана з безтурботним, нечитабельним виразом обличчя.
— Чудова робота.
Залишивши ці короткі слова, маркіз ступив вперед.
— !!!
У відповідь на його неквапливі кроки, розсіяні Зовнішні Боги кинулися до нього.
Проте маркіз не зупинявся.
Один крок.
Потім інший.
Його кроки були виваженими й упевненими.
А потім:
— За угодою Клайода, я наказую тобі.
Філіан із захопленням спостерігав за тим, що розгорталося перед ним.
— Соратнице, явися.
КР-Р-РА-А-А-А-А-А-А!!!
Від заклику маркіза матеріалізувалася велетенська змія, здіймаючи бурю пилу й оглушливий рев.
— !!!!!
На відміну від штучних Зовнішніх Богів, створених огидними шляхами, це було дещо зовсім інше.
Це була справжня божественна істота, наділена силою істинної віри й сповнена божественності.
Вона височіла над усіма штучними Зовнішніми Богами, які зібралися довкола, а її аура справляла приголомшливе враження.
І ось Філіан став свідком сходження Базіліори, божественної змії, яка стояла як справжнє божество серед фальшивих творінь.
.
.
.
(П.П Крінжую з опису Базіліори від Філіана.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]