Розділ 121 - Половина (3)
— ……Зовнішні Боги з'явилися в Королівстві Ашталон?
— Підтверджено. І не тільки там. Є також повідомлення з Раксаса та Калібану.
Брови Алона глибоко насупилися.
— ……Кілька Зовнішніх Богів матеріалізувалися одночасно?
— Саме так.
— І це не просто фрагменти, а повноцінні втілення?
— Згідно з розвідданими, так.
"Цього не може бути" — подумав Алон. Ситуація здавалася неправильною. За весь свій час у Психоделії він ніколи не бачив, щоб кілька Зовнішніх Богів прибували одночасно. Хоча він не міг стверджувати, що це абсолютно неможливо, ця подія була виразно неприродною.
"Сходження Зовнішнього Бога" зазвичай відбувалося через живий сосуд із цього світу, зокрема через людей. Зовнішній Бог міг здобути повноцінне фізичне тіло лише завдяки господарю, у якого він оселився. Поява такої кількості істот одночасно вказувала лише на дві можливі причини.
Або велика група Зовнішніх Богів переховувалася й обрала саме цей момент, щоб виявити себе, або—
"……Штучні Зовнішні Боги."
Ця думка викликала в пам'яті спогад про сфабрикованого Зовнішнього Бога, з якими він зіткнувся в Святому Королівстві Розаріо — істота, яка не була корінними мешканцем Психоделії. Поки Алон зважував ці два варіанти, Еван надав ще одну деталь, яка остаточно прояснила справу.
— Кожен із Зовнішніх Богів вимовляв ім'я герцога Комалона з Королівства Ашталон?
— Так. Усі вони називали його Шукачем і виявляли крайню, фанатичну відданість.
Сумніви Алона кристалізувалися у впевненість. Це були не ті справжні Зовнішні Боги, яких він знав. Це були імітації.
Герцог Комалон сфабрикував цих штучних Зовнішніх Богів і пішов ще далі — до створення істот безодні.
— ……Ми вирушаємо зараз.
— До Королівства Ашталон…? — запитав Еван, розширивши очі.
— Так.
— Але, маркізе, у звітах сказано, що той регіон надзвичайно небезпечний. Чи це розумно?
— Так.
— Я негайно все організую, — хоч він і бурчав собі під ніс, Еван кинувся готуватися. Алон проводив його поглядом, його розум активно працював.
"Ім'я герцога Комалона мені не знайоме з Психоделії."
Але це більше не мало значення. Важливим фактом було те, що герцог Комалон був архітектором, який стояв за істот безодні — правда, яка ніколи не була розкрита в оригінальній історії Психоделії. Крім того, він міг бути тим самим Зовнішнім Богом, який довго вважався прихованим, "Забутим".
Важко видихнувши, Алон підвівся на ноги.
Не можна було втрачати ні хвилини.
— Усе готово, маркізе, — оголосив Еван.
— Вирушаємо.
Вони негайно відбули до Королівства Ашталон.
Протягом наступних п'яти днів Алон дізнався три критичні факти:
По-перше, Зовнішні Боги матеріалізувалися без попередження й знищили майже всіх дворян, присутніх на балу, влаштованому герцогом Комалоном.
По-друге, убивства не обмежилися балом; вони поширилися на селян, солдатів і лицарів, які мешкали на його землях.
По-третє, герцог Комалон уже опустошив чотири суміжні території, перетворивши їх на абсолютне згарище.
Одне запитання наполегливо турбувало Алона.
"Навіщо знищувати сусідні землі?"
Самі по собі масові вбивства не були шоком. Зовнішні Боги, зійшовши в живих господарів, від природи вважали людство своїм ворогом. Однак їхньою метою рідко бувало тотальне винищення заради самого винищення — це зазвичай було наслідком прагнення до вищої мети.
Але це… Це було зовсім інше.
Дії герцога Комалона, який вважався Зовнішнім Богом, поверхово відповідали типовій поведінці Зовнішніх Богів. Проте величезний масштаб різанини спантеличував.
Алон подивився на карту, яку йому дав Еван. На ній були позначені чотири території, які стер з лиця землі герцог Комалон.
— Еване.
— Так, маркізе?
— Территорії, на які напав герцог Комалон — хіба вони, за чутками, не були з ним у мирі?
— Саме так. Власне, казали, що стосунки були приязними. Герцог також не був відомий тим, що спричиняв проблеми в світських справах.
— Зрозуміло…
Чотири зруйновані території, хоч і були згруповані разом на карті, не були фізично з'єднані. Це виключало можливість того, що їхнє знищення було лише супутньою шкодою від просування до більшої мети. Натомість самі території були навмисно обрані цілями.
Це спантеличувало Алона. Зовнішні Боги вважали людство своїм противником, але зазвичай не робили масові вбивства своєю першочерговою метою. Їхні вчинки мотивувалися фундаментальною метою, яка виходила за межі простої різанини.
Проте дії герцога Комалона натякали на те, що винищення людства як такого і було його кінцевою метою, оскільки він неперебірливо знищував будь-які землі, що траплялися йому на шляху.
Поширення Хаосу
— ……За межами кордонів Ашталону також повідомляють про значні руйнування?
— Так. Хоча Ашталон постраждав найбільше, інші країни також втратили території, які були без зусиль стерті — по одній чи дві в кожній.
Навіть штучні Зовнішні Боги, які вважалися творіннями герцога Комалона, здавалося, не мали жодних чітких цілей. Єдиною причиною їхнього існування було вбивство людей.
— Цікаво…
Алон знову оглянув карту з дивним виразом обличчя. Попорпавшись у своїх спогадах кілька митей, він похитав головою.
"Герцог Комалон насправді ніколи не з'являвся в грі."
Натомість з'являлися істоти безодні, яких він створив. Навіть вони були погано деталізовані, що призводило до скарг гравців на їхнє раптове введення заради балансу гри. Окрім цього, про них не було жодного лору.
— Здається, ми ось-ось перетнемо кордон Королівства Ашталон.
— Справді?
— Якщо наша інформація правильна, наступною ціллю герцога Комалона є територія Люм'єр. Нам вирушати туди?
— Вирушаємо.
— Але, маркізе, — втрутився Еван із занепокоєнням, — чи справді розумно йти так прямо напролом? Я розумію, що ви маєте намір зупинити герцога Комалона, але ми ще не оцінили можливостей ворога.
Голос Евана став тихішим аж до бурмотіння, коли він згадав, як Алон діяв подібно й раніше. Алон мовчки обдумав його слова.
На відміну від попередніх конфліктів, де його знання з гри давали перевагу, герцог Комалон був загадковим ворогом, оповитим таємницею. Попри це, Алон ствердно кивнув.
— Ми можемо продовжувати.
— Ви впевнені?
— Так. Усі необхідні приготування завершено. І в мене є свої методи оцінки їхньої сили.
Пальці Алона злегка торкнулися артефакту, що висів у нього на шиї — Кулон Пожирача Очей. Він згадав одну з його прихованих властивостей.
— Ну, якщо ви наполягаєте… — Еван знизав плечима, неохоче поступаючись.
Алон подивився на небо. На противагу похмурим чуткам і хаосу, що ширилися країною, небеса були спокійними та чистими, здаючись абсолютно байдужими до жахів внизу.
Рівно через півтора дня Алон дістався території Люм'єр, якою правив граф Люм'єр.
— ……Що за бісівщина.
Тиха, шокована лайка Евана була зустріта жахливим видовищем на вершині замкових стін: штучний Зовнішній Бог учиняв нестримне руйнування, видаючи дикі, горлові крики, поки розривав територію на шматки.
Монстр мав колосальну форму з сотнями деформованих кінцівок, злитих разом у формі павука. Під ним територія палала, поглинута вогнем. З пекла здіймалися змучені крики тих, хто гинув.
Руйнування були не єдиним жахом.
Широко роззявлена паща павукоподібного Зовнішнього Бога була заповнена рештками тих, хто колись був людьми. Бездиханні тіла випадали з його щелеп, тоді як на землі солдати й лицарі вели безнадійну битву.
Очі Алона оглянули сцену — марну боротьбу захисників проти переважного ворога.
Лицарі розпачливо рубали потворні кінцівки, навіть коли їхніх побратимів роздавило під ними. Дехто жертвував собою, щоб створити миттєву можливість для інших.
Серед тих, хто гинув, один лицар нарешті пробився до монстра.
ЗМАХ!
Потужним розгонистим ударом він відрубав одну з масивних ніг істоти.
Огидна кінцівка з гуркотом впала на землю, її удар зруйнував кілька будинків. Кров розбризкалася в усіх напрямках, поки істота верещала від болю.
На коротку секунду вираз перемоги засяяв в очах лицаря.
Але цей вираз швидко перетворився на абсолютний відчай.
З відрубаного кінця ноги Зовнішнього Бога почали рости руки.
З'явилася одна рука, потім інша, і ще одна, розмножуючись без кінця.
Огидна регенерація нагадувала живу мускулатуру, і за лічені миті нога істоти була повністю відновлена.
Жертва понад п'ятнадцяти лицарів, які загинули, щоб створити цю єдину можливість, тепер була абсолютно марною.
Солдати, що залишилися, могли лише порожньо дивитися на регенеруючий жах.
Численні очі Зовнішнього Бога повернулися до лицаря, який його вдарив.
Його увага уважно зосередилася на ньому.
— Кх… А-а-а-а-ах!
Лицар, заціпенілий від дикого жаху, видав пронизливий крик.
Алон спостерігав, як павукоподібний штучний Зовнішній Бог викривив свою гротескну пащу в дещо схоже на задоволену посмішку у відповідь на крики лицаря.
Зберігаючи спокій, Алон сформував печатку рукою.
"……Називати цю річ штучним Зовнішнім Богом — це надто м'яко."
Для Алона справжні Зовнішні Боги незаперечно були його "ворогами", але вони все одно мали божественну природу, незалежно від їхнього вигляду. Однак істота перед ним зараз — це було нічим іншим, як мерзенним монстром, що мавпував божественність.
Зітхання.
Заспокоївши свій розум, Алон підняв руку.
Він усвідомлював, що магія тут не була оптимальним рішенням.
Один-єдиний, нищівний удар міг би бути ідеальним, але з такою швидкою регенерацією єдиним надійним методом знищити його було б використання Кулон Пожирача Очей для пошуку життєво важливої слабкості.
Утім, він не міг просто стояти осторонь і спостерігати за різаниною.
Поки він швидко обмірковував десятки тактик, якраз коли він збирався зачитати заклинанн—
— Господарю!
— ……?
Добре знайомий голос змусив його інстинктивно повернути голову.
— ……Сольранг?
— Вау! Це й справді ви, Господарю!
Підстрибуючи до нього з виляючим хвостом, бігла Сольранг.
Її обличчя сяяло від захоплення, коли вона кинулася до нього з променистою посмішкою на губах.
— Господарю! Що вас сюди привело?
Саме в цей момент—
Хрускіт.
Очі Алона зафіксували це.
Позаду Сольранг гігантська істота, яка щойно піднімала ногу, щоб роздавити лицаря, тепер дивилася прямо на них своїми величезними очима.
"Чи був її голос занадто гучним?"
Алон ненадовго насупився від цієї думки, але вона була короткочасною.
— ……?
Зовнішній Бог видав моторошний звук, його потворна туша розвернулася до них.
І все ж—
— Господарю! Що ви тут робите? О, і Еван теж тут!
Навіть коли масивний звір просувався вперед, піднімаючись на замкові стіни, Сольранг здавалася абсолютно безтурботною, виляючи хвостом і тримаючи свою увагу повністю на Алоні.
— Я збирався запитати тебе про те саме, але перш ніж ми поговоримо, здається, ми повинні розібратися з цим.
— З цим?
Сольранг нарешті перевела погляд.
Там висіла потворна істота, її рухи тепер були спрямовані на них, здавалося, приваблені голосом Сольранг.
— Хм… Огидно.
Скорчивши гримасу відрази при вигляді цього, Сольранг повернулася до Алона.
— Господарю, будь ласка, зачекайте тут, добре? Оскільки це, здається, дратує вас, я сама з цим розберуся.
Перш ніж Алон встиг відповісти, вона почала йти до монстра.
— Зачекай — Сольранг!
Алон спробував покликати її назад.
Він знав, що Сольранг була могутньою, але її супротивником був Зовнішній Бог, навіть якщо й штучно створений і значно слабший за справжніх.
Він все одно ніс у собі крихту божественної суті.
Але Сольранг була вже за кілька кроків від нього, її очі зафіксувалися на істоті, коли золоті іскри почали спалахувати з її тіла.
Тріск!
Золота блискавка вирвалася назовні, поглинаючи навколишню темряву й освітлюючи все навколо.
Земля тріснула під її ногами, а її волосся, яке раніше рівно лежало на спині, тепер встало дибом, заряджене блискавкою й гостре, мов шипи.
А потім—
— Ранчанранчан…
Шепіт, настільки тихий, що був майже нечутним, злетів з її губ — занадто тихий навіть для того, щоб Алон міг його розібрати.
У спалаху вона зникла.
Перш ніж Алон та Еван встигли взагалі осягнути, куди вона поділася, вони побачили:
Величезне тіло штучного Зовнішнього Бога, яке щойно чинило хаос по всій території, раптово злетіло в повітря, нехтуючи гравітацією.
Одночасно знизу істоти палаюча дуга блискавки рвонула вгору, розриваючи її форму й піднімаючись у небо.
Солдати й лицарі, які мить тому були занурені в розпач, дивилися, прикувавши очі до сяючої блискавки.
Тріск! З-з-з-т!
— ……!
Сяюча блискавка прошила прямо крізь ядро істоти, розриваючи її навпіл, поки злітала все вище й вище в нічне небо.
Усі спостерігали, з роззявленими від невіри ротами.
Навіть Алон та Еван не були винятком.
Нарешті—
— ……Як це можливо? — промимрив Еван, абсолютно приголомшений.
Алон не відповів.
Натомість він порожньо дивився на Сольранг, яка тепер перебувала високо в повітрі, з великим ентузіазмом махаючи йому обома руками.
"……Як вона може володіти такою силою?"
Розум Алона вирував від спантеличення, коли незліченні запитання опускалися на нього, мов гострі гачки.
.
.
.
(П.П Алон: Сольранг я вибираю тебе, фас. хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]