Розділ 12 - (Поява нового Майстра Меча)
Минув рік.
Рік — це досить тривалий час. За цей період Алон офіційно пройшов церемонію успадкування титулу та став графом Палатіо, а також поступово звик до обов’язків, які повинен нести граф. Проте одного року було аж ніяк недостатньо, щоб людина, яка починала без жодних навичок володіння мечем, перетворилася на «Майстра Лицарів».
— Еване.
— Мій лорде?
— Майстер Лицарів... Це ж означає Майстра Меча, так?
— Справді... Саме так.
Майстер Меча.
Для Алона, який прочитав незліченну кількість фентезійних історій, цей титул звучав досить буденно. Але на відміну від типових фентезійних світів, де для отримання такого рангу достатньо було створити клинок аури, Алон знав, що Майстри Меча цього світу перебували на зовсім іншому рівні.
Інформація про Майстрів Меча «Психоделії» промайнула в голові Алона.
Тут Майстер Меча був не просто людиною, здатною використовувати «клинок аури». Майстер Меча — це істота, яка, окрім цього, могла пробудити унікальну силу, відому як «Похідна», а також одним стрибком перестрибувати стіни фортець. Простими словами, Майстер Меча в цьому світі радше був надлюдиною, а не просто воїном, який міг покривати свій меч аурою.
— Тобто ти хочеш сказати, що Деус став одним із таких Майстрів Меча?
— ...Якщо бути точним, він лише стоїть на порозі цього рівня. Хоча його й визнали Майстром Лицарів, за даними Інформаційної Гільдії, він ще не сформував свою «Похідну».
— ...? Тоді він же не справжній Майстер Меча?
— Ймовірно, це через північних варварів.
— Розумію.
Почувши пояснення Евана, Алон одразу зрозумів, чому Деусу надали титул Майстра Лицарів.
— Війна?
— Так.
Калібан уже понад десять років воював із північними варварами, і лише минулого року в північній кампанії загинув один із п’яти Майстрів Меча. Згадавши це, Алон кивнув.
— Вони хочуть заспокоїти суспільне занепокоєння та водночас показати, що їхня сила залишається незмінною.
— Ймовірно, є й інші причини, але це, схоже, головна.
— Отже, Деус ще не досяг рівня Майстра Меча повністю?
— Не зовсім. Він просто ще не пробудив Похідну. Але згідно з оцінкою Інформаційної Гільдії, його бойова сила вже відповідає рівню Майстра Меча. Кажуть, що навіть Фіола, Четвертий Меч і підтверджений Майстер Меча, програла Деусу під час спарингу.
Слухаючи Евана, Алон тихо засміявся й пробурмотів:
— ...Яким був попередній рекорд наймолодшого Майстра Лицарів?
— Наскільки мені відомо, рекорд належав тридцятидворічному лицарю. Наймолодшим був Райнгард, Перший Меч Калібана. Точніше, був ним раніше.
— Був наймолодшим?
— Так. Він доволі відомий, чи не так?
Алон кивнув на слова Евана. Хоча його мало цікавила популярність, він знав, що Райнгард був надзвичайно могутньою особою. Він пам’ятав, як Райнгард завжди з’являвся в третій великій арці гри, щоб тимчасово допомогти головному герою.
"Хіба він не почав тренуватися з мечем у п’ять років і не мав монструозного таланту?"
Згадавши стандартний опис, який з’являвся під час приєднання Райнгарда як союзника, Алон тихо засміявся. Попри свій винятковий талант і силу, Райнгарду знадобилося понад двадцять років, щоб досягти рангу Майстра Лицарів.
— ...Досягти рівня Майстра Лицарів лише за один рік... Це взагалі можливо?
— Це неймовірно. Навіть обдарованим людям потрібно п’ять років лише для пробудження мани, ще десяток років, щоб навчитися покривати нею меч, і багато додаткових років для створення Похідної. Але Деус подолав перші два етапи всього за один рік.
Промовляючи це, Еван цокнув язиком із ноткою захоплення, а Алон задумливо погладив підборіддя.
"Я знав, що він талановитий, але не думав, що настільки... Втім, це навіть краще."
З точки зору Алона, досягнення Деуса були не приводом для смутку, а причиною для радості. Чим більших успіхів досягав Деус, тим більше користі Алон міг отримати від цього в майбутньому.
"Можливості... Я ж зможу ними скористатися, правда?"
Погляд Алона ковзнув до листів, які лежали на столі в кутку його кабінету. Це було лстування від Ютії, яка жила у Святому Королівстві Розаріо.
"...Хоча, можливо, й ні..."
Причиною його похмурого вигляду було те, що протягом останнього року він отримував листи лише від Ютії. Здавалося, що всі п’ятеро досі підтримували зв’язок між собою.
"Ну, мабуть, це так і має бути, адже я ніколи не зустрічався з ними особисто. Але все ж я подарував кожному з них окремий подарунок, тож не отримати навіть слова подяки — це вже трохи занадто, чи не так...?"
Хоча обличчя Алона майже не виражало емоцій, легке розчарування все ж проступало, коли він ледь помітно похитав головою. Насправді, з огляду на його початкову мету, Алон мав би радіти тому, що П’ять Гріхів не знищили жодного королівства.
І тому, з ноткою приреченого прийняття, Алон сказав собі:
"Поки вони живуть у безпеці, цього достатньо."
У центральному районі Кірдама, столиці Калібана, стоїть величний особняк у південному секторі, місці, відведеному для найвищої знаті королівства. Це була резиденція Деуса Макалліана, командира відомого лицарського ордену «Затемнення» та наймолодшої людини в королівстві, яка була удостоєна титулу Майстер Лицар.
— Хаа...
У гідному кабінеті, який не зовсім відповідав його особистим смакам, але яким він усе ж користувався, Деус тихо зітхнув, дивлячись у вікно на сад особняка спокійним поглядом.
— Брате!
Він побачив молоду дівчину з такими ж темно-фіолетовими очима, як і в нього, яка махала йому із саду з яскравою усмішкою. Спостерігаючи за нею, Деус не зміг стримати власної усмішки.
Дівчина ще трохи помахала рукою, після чого продовжила прогулянку садом, а Деус, дивлячись на неї, подумки повернувся до подій минулого року — до моменту, коли він зустрів родину, яку вважав втраченою, та отримав подарунок від "Великого Місяця".
Рік тому Деус Макалліан уже був частиною «Блакитного Місяця» та діяв за його вказівками. Однак, на відміну від Ютії, його відданість "Великому Місяцю" не була абсолютною. Хоч він і знав, що "Великий Місяць" врятував йому життя, одного цього було недостатньо, щоб здобути його непохитну вірність.
Тому причин, через які Деус Макалліан тоді був пов’язаний із "Великим Місяцем", було дві. По-перше, щоб отримувати настанови від Ютії, а по-друге, тому що "Великий Місяць" пообіцяв йому можливість помститися «Чорним Вівцям».
Зрештою, відколи він втратив свою родину, яку цінував понад власне життя, Деус жив люттю та гризучою ненавистю, що не давала йому спати.
Тому, коли він уперше отримав своє завдання, Деус не був ним особливо задоволений. Хоч він і розумів, що його попередні завдання для «Блакитного Місяця» були спрямовані на боротьбу з темними силами, це нове доручення здалося йому абсолютно несподіваним.
Але коли він прибув до Калібана та знайшов маленький заїзд на південній території, згаданий у листі "Великого Місяця" як місце, де знаходиться «подарунок», Деус не міг повірити власним очам. Його сестра, яку мали вбити «Чорні Вівці», була там — жива, здорова та працювала в тому заїзді.
— Кхм.
Деус незграбно кашлянув, хоча був сам. Озираючись назад, він досі відчував збентеження від того, як, щойно побачивши сестру в заїзді, міцно обійняв її та безстримно розридався.
Після цього емоційного возз’єднання Деус дізнався все, що сталося з його сестрою, Сіллі. Вона розповіла, як «Чорні Вівці» забрали її до темного місця, де вона чекала своєї черги на смерть, коли раптом яскраве світло повернуло її назовні. Потім її ледь не продали работорговцю, але чоловік на ім’я Еван урятував її. Після цього граф Палатіо надав їй цінні ліки та продовжував допомагати й захищати її аж до появи Деуса.
Дізнавшись усе це, Деус не міг не замислитися над тим, звідки "Великий Місяць" знав усі ці подробиці. Він ніколи нікому в «Блакитному Місяці» не розповідав про свою родину, а Ютія нічого не знала про його минуле, окрім нападу «Чорних Вівець».
Проте невдовзі Деус перестав над цим ламати голову. Натомість він згадав слова Ютії — фрази, які вона часто йому повторювала.
— "Він знає все. З часом ти зрозумієш, чому я присвятила себе Йому."
Спочатку він відмахувався від цих слів, але тепер вони починали здаватися правдою. Згадавши їх, Деус відчув вдячність до "Великого Місяця".
Для людини на кшталт нього, яку пожирала жага помсти, виживання сестри та усвідомлення того, що його господар весь цей час спостерігав за нею, були найкращим можливим подарунком і безмежною милістю.
"Що б не сталося..."
Деус поклявся собі, що відплатить цей борг. Виконуючи накази "Великого Місяця", він вступив до лицарів Калібана.
Іронічно, але стати лицарем виявилося для нього легко. Окрім власних здібностей, Деус виявив, що має дивовижний і видатний талант до меча.
— "Він знає все."
Саме тоді Деус усвідомив, що слова Ютії були не порожнім фанатизмом, а правдою. А до того часу, коли він уже утвердився як лицар, Деус зрозумів, чому "Великий Місяць" відправив його сюди зайняти цю роль.
"Моє завдання — створити королівську гвардію."
Чи то через триваючу війну з варварами, чи з інших причин, Калібан дозволяв будь-кому, хто отримав схвалення короля, створити власний лицарський орден. Більше того, якщо людина досягала рангу Майстер Лицар, їй дозволялося перевищити звичайне обмеження чисельності ордену.
Але цей лицарський орден не мав складатися зі звичайних головорізів. Натомість його мали утворити вправні мечники, які прибули до Калібану, щоб стати лицарями.
— Командире, час.
— Зрозумів.
Деус підвівся, відповівши лицарю, який звернувся до нього з поглядом, сповненим глибокої поваги.
Він попрямував до тренувального майданчика. Лицарі, закуті в чорні залізні обладунки, що символізували «Затемнення», готувалися вирушити в похід проти варварів. Піднявшись на оглядову платформу, Деус оглянув зібраних лицарів.
Він знав, що не всі вони повернуться живими та переможцями.
Однак для Деуса це не було великою проблемою. Лицарський орден, королівська гвардія, яка одного дня служитиме "Великому Місяцю", повинен був стати сильнішим — значно сильнішим, ніж зараз. Деус надто добре розумів, що "Великому Місяцю" не потрібен лицарський орден, який програє звичайним північним варварам.
І тому, на відміну від інших командирів лицарів, які виголошували натхненні промови для підняття бойового духу своїх людей, Деус вихопив меч і спокійно промовив девіз «Затемнення».
— Доведи свою цінність під місяцем.
Промовивши ці слова, він вирушив у похід проти варварів, сповнений рішучості створити найкращий лицарський орден, гідний служіння "Великому Місяцю".
.
.
.
(П.П В подальшому замість "Майстер Лицар" я буду писати "Майстер Меча".)