Розділ 119 - Половина (1)
Величезне місто Лартанія поділене на вісім окремих кварталів: чотири внутрішні та чотири зовнішні. З-поміж них східний зовнішній район, який зазвичай називають нетрями, найманці та авантюристи охрестили Вулицею покидьків. Те, що починалося як звичайний притулок для збирачів мотлоху, перетворилося на зону, настільки небезпечну, що навіть сам володар міста мусить діяти там із крайньою обережністю.
Розташована біля міських стін, ця територія функціонує майже поза досяжністю закону, будучи домівкою для могутніх осіб, які переховуються в її провулках. Як наслідок, більшість найманців тримаються звідси подалі, якщо тільки їхні справи не є невідкладними. Вулиця покидьків контролюється трьома основними фракціями.
Перша — Джихаджикдан під командуванням Сурода.
Друга — Панккал на чолі з Коканом, що базується в північно-східному секторі — місці скупчення всього зброду Лартанії.
Третя — Темний Бруд під проводом Саламандри. Хоча офіційно вона є лише однією з трьох сил, Темний Бруд фактично утримує владу над усією Вулицею покидьків.
Спочатку ці три групи ділили територію порівну, але в певний момент Темний Бруд узурпував контроль, придушивши інших завдяки шокуючій та грізній силі своєї лідерки, Саламандри. Решта угруповань і досі перебувають у заціпенінні від того, як раптово Саламандра злетіла на геть інший рівень могутності.
Їхнім єдиним доказом стало те, як вони на власні очі побачили, що Саламандра, оповита темною магією, голими руками роздерла на шматки противника рівня Майстра меча з Раксаса.
З того дня жодна душа на Вулиці покидьків не наважується кинути виклик Темному Бруду. Усередині їхньої головної бази розгортається моторошне видовище, що нагадує гору трупів та море крові. Кожна видима поверхня — інтер'єри будівель, зовнішні вулиці, земля, небо, зовнішні стіни, головна брама — завалена тілами. Відмінною рисою є масивні золоті труби, що проштрикують трупи, формуючи хаотичну структуру, схожу на спортивний майданчик, і все це виблискує під світлом синього місяця.
Саламандра, бос Темного Бруду, дивилася з неприхованим занепокоєнням на постать, що стояла перед нею під чистим місячним сяйвом із синюватим відливом. Її зелені очі блиснули, коли жінка — а точніше, високопосадовиця Лартанії на ім'я Ріне — віддала наказ:
— Приберіть це.
Щойно пролунав наказ, золоті труби зсунулися з неймовірною швидкістю, ніби танучи в небутті та стираючи зі світу жахливий майданчик.
Коли злива з падаючих трупів розквітла кривавою квіткою, Ріне, виглядаючи задоволеною силою, якою вона володіла, кілька разів кивнула.
— Добре, схоже, що відволікаючі фактори прибрано. Можемо побалакати? — мовила вона.
Вона подарувала посмішку Саламандрі, яка несвідомо насупила брови, кинула погляд на Ріне, а потім раптово розвернулася, щоб утекти. Вона була переконана, що не зможе здолати такого супротивника — принаймні, точно не зараз.
Щойно рішення було прийнято, Саламандра без вагань рвонула до будівлі, поспішаючи до підвалу, щоб застосувати "той" предмет проти цього непереборного ворога. Діставшись підвалу, вона квапливо відкрила скриню, підготовлену саме для цього дня — її єдину надію та рятувальний круг. На жаль, як тільки кришка відкрилася, вона виявила, що не може поворухнути руками. Усе, що вона змогла зробити, це спостерігати, як одна із золотих труб, той самий інструмент, який убив усіх її послідовників, вирвалася з її грудей ззаду.
— О, це проблема. Я не повинна була вбивати її.
Коли голос Ріне, сповнений удаваного жалю, перетворився на похоронний дзвін, Саламандра миттєво сконала. Ріне розчаровано облизнула губи, підходячи ближче, а потім щось помітила.
— Що це таке?
Її запитання тихо розійшлося луною в похмурому підвалі, коли вона побачила величезну кількість Ядер Безодні, які тепер вимокали в крові Саламандри.
————
Останнім часом Еван виявив, що йому практично немає чим зайнятися. Чим можна зайнятися в Центральній вежі, де магічна конференція саме в самому розпалі? Хоча Алон не накладав жодних особливих обмежень на пересування Евана й навіть пропонував йому роздивитися довкола, якщо той занудьгує, Еван останнім часом волів залишатися на місці. Причина була простою: починаючи ще з тиждень тому, кількість магів, які чіплялися до нього, зросла в рази. Якби ця увага була зумовлена його зовнішнім виглядом, він був би готовий насолоджуватися нею. Занепокоєння? "Яке ще занепокоєння?" — Еван любив бути в центрі уваги.
На жаль, справжня причина була іншою. Це сталося тому, що Магістр та заступниця Магістра Синьої вежі були пов'язані з Алоном. Сама думка про те, щоб ступити за поріг своєї кімнати, нагадувала Евану про магів, які роїтимуться довкола нього, кожен із яких пропонуватиме спокусливі артефакти або передаватиме повідомлення маркізу, сподіваючись налагодити зв'язок через ці пропозиції. Це було так, ніби їхні соціальні навички, притуплені від заточення у вежі та зосередженості виключно на магічних дослідженнях, зробили їх сліпими до його відмов чи байдужості.
Вони чіплялися до нього ще наполегливіше, безперестанку щось белькочучи. Чесно кажучи, Еван не мав уявлення, що таке робить Алон, аби викликати такий галас.
"Ні, не схоже, щоб він взагалі щось робив."
Природно, він усвідомлював, що Алон не виявляє особливої активності. По суті, Еван просто супроводжував Алона, котрий під час їхніх подорожей не робив нічого незвичайного, якщо не враховувати поїдання солодкої картоплі протягом понад двох тижнів без жодних ознак нудьги.
Але з огляду на обставини, Еван не міг не підозрювати, що Алон може таємно плести якісь замисли. Якби його про це запитали, Алон, будучи собою, відчув би лише щиру образу, хоча по його позбавленому емоцій обличчю це було важко сказати. Прослуживши йому майже десять років, Еван навчився розрізняти деякі емоції за цією безпристрасною маскою.
Тож після кількох днів, проведених у приміщенні, Еван нарешті наважився вийти, прогулюючись магічною вежею. Він припустив, що минуло достатньо часу, аби чутки вщухли. Невдовзі він відчув задоволення, вважаючи своє рішення правильним. Поки він йшов, маги лише поглядали в його бік, замість того щоб юрбитися довкола, що навело його на думку, ніби плітки придушено. Якраз коли він почав насолоджуватися своєю неквапливою екскурсією вежею, йому зустрівся знайомий лик.
— Давно не бачилися.
— О, Фелін?
— Саме так.
Еван перетинався з Феліном Крисіном, якого він зустрічав у Раксасі. Спочатку стримані, вони сформували певний рівень дружби під час спільної подорожі в Раксасі.
— Що тебе сюди привело?
— Маг на магічній конференції? Я б хотів сказати, що в цьому немає нічого особливого, але це не зовсім те, чому я тут.
— Тоді чому?
— Мене притягли сюди проти моєї волі.
— Притягли? Хто?
— Моя сестра, через ті чутки.
— А-а.
Еван миттєво вловив думку Феліна.
— Вона дуже люта?
Еван чув від Алона, що Пенія Крисін відгукувалася про нього вкрай різко. Фелін мовчав хвилину, перш ніж заговорити:
— Я запитав її про це, просто щоб переконатися.
— І?
— Вона дала мені ляпаса.
— Ого.
— Можливо, це звучить жорстоко, але вона стала досить агресивною, — сказав Фелін, і в його голові пробриніла нотка страху. Еван помітив, що повага, яку Фелін колись відчував до своєї сестри під час їхнього перебування в Раксасі, значно зменшилася. Цей непрямий доказ труднощів, яких Фелін зазнав від рук Пенії, викликав у душі Евана почуття жалю.
— Тож вона прийшла сюди через ті чутки?
— Саме так. Вона сказала, що збирається знайти Магістра вежі, який поширював ці чутки, і поговорити з ним — або, якщо точніше, висловити йому все, що про нього думає.
Це звучало як потенційне непорозуміння…?
— Кхм, то заступниця прийшла сама?
— Вона взяла мене з собою, думаючи, що Магістр вежі може спробувати сховатися.
— Зрозуміло.
Розуміючи, що його мобілізували до пошукового загону, Фелін відчув короткочасне полегшення від того, що його сестри зараз немає поруч.
— То ви тільки-но прибули?
— Ні, ми приїхали пізно ввечері вчора. Моя сестра пішла шукати Магістра вежі, а я сьогодні почав пошуки з першого поверху разом із іншими. Вона скоро має бути тут. До речі, а де маркіз?
— Він, мабуть, десь у вежі, сидить на лекції. Але щоб вона так розлютилася через звичайну чутку, вона, мабуть, справді його зневажає… га?
Раптом вони почули шепіт серед магів і помітили Алона вдалині, який читав книгу, котрої Еван раніше не бачив. За ним стояла Пенія Крисін, спостерігаючи за ним із суворим виразом обличчя.
— Пеніє, сюди! — гукнув Фелін, щойно побачив її.
— Маркізе!
— А, привіт…!?
Еван і Фелін спостерігали, як Пенія, яка щойно виглядала такою суворою, наблизилася до Алона з сяючою посмішкою та гугнявим, кокетливим тоном. Це видовище змусило Евана засумніватися у власному зорі.
— ……Заступнице?
— Ехе-хе, не кличте мене так, просто Пенія, маркізе!
— ????
Раптове перетворення Пенії на фліртуючу манеру поведінки залишило всіх навколишніх магів у цілковитому спантеличенні.
— Що?
Фелін, який збирався кликати сестру, занімів, роззявивши рота.
Крап—
У розпал цієї абсурдної сцени крапля слини впала з роззявленого рота Феліна.
— ……Моя сестра що, глузд втратила? — пробурмотів він, абсолютно неспроможний збагнути ситуацію.
Пенія не любить Алона. Це був загальновизнаний факт. Від самого початку в неї не було причин любити його, і вона відчувала стрес кожного разу, коли ширилися чутки за його участю.
Хіба не єдиною причиною, чому вона прийшла до вежі, було знайти й протистояти Магістру Синьої вежі, який роздмухав ці чутки?
Однак причина, чому вона зараз адресувала яскраву посмішку Алону, полягала, звісно ж, у Хінкель. Вона зиркнула вгору. Хоча для інших магів вона була невидимою, Пенія чітко бачила: Хінкель у своїй духовній формі дивилася на цю сцену згори, здавалося, щоб переконатися, чи дійсно Алон та Пенія пов'язані між собою.
Це розуміння змусило Пенію кинутися до Алона та поводитися так нераціонально. Попри колосальний стрес, який це їй завдавало, вона відчайдушно прагнула отримати навчання від Хінкель, котра вважалася легендарною постаттю серед магів. Тому вона звернулася до Алона з несамовитою посмішкою:
— Чому ви так дивитеся на мене, маркізе?
Алон, адресат її гугнявої мови, був у душі спантеличений раптовим наближенням Пенії, оскільки Пенія, яку він знав, ніколи б так не поводилася. "Вона що, з'їла щось не те?" — подумав він, оглянувши її з серйозним виразом обличчя.
— Чому ви так поводитеся ні з того ні з сього?
— Ахахаха, що ви маєте на увазі під "ні з того ні з сього"? Ми ж завжди були такими близькими, хіба ні? — відповіла Пенія.
— ……Справді?
Які дивні слова. Поки Алон бентежився за своєю безпристрасною зовнішністю, чутка про те, що маркіз Палатіо та Пенія Крисін пов'язані між собою, яку силоміць заглушили в Синій вежі, — почала спалахувати знову.
"То це була правда, що вони все-таки разом? Вона, мабуть, надто закохана, щоб нормально говорити. Якщо сам Магістр Синьої вежі це підтвердив, чутка має бути точною."
Завдяки тому що Пенія принижувалася в улесливості, аби навчитися магії Хінкель, чутки спалахнули заново.
————
— Кардинале, з'явилася нова чутка стосовно маркіза—
— Так, що таке, кардинале Сергію?
— Почала ходити історія, що заступниця голови Синьої вежі та маркіз Палатіо дійсно разом.
— О, ця чутка? Я думала, її спростували минулого разу.
— Ну, схоже, цього разу це не просто балачки. На магічній конференції й справді знайшлося кілька очевидців...
— Що?
Всього через три дні чутка про маркіза Палатіо досягла вух кардинала у Святому Королівстві, яка пильно стежила за такими справами.
Коли пальці Ютії торкнулися паперу, вона відчула знайому текстуру канцелярії, що використовувалася для розсилання листів.
.
.
.
(П.П Ну що сказати, у Ютії і Пенії доволі кумедні стосунки склались, що до Алона в подальшому.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]