Розділ 117 - Що з тобою……? (4)
Меллат, магиня 6-го кола й професорка Червоної вежі, стояла з роззявленим від подиву ротом перед сценою, свідком якої щойно стала. Причиною тому була заява Селіма Мікарло, Магістра Синьої вежі.
— Честь?
Попри те, що вона чула це на власні вуха, Меллат заледве могла в це повірити. Селім Мікарло, Магістр Синьої вежі, мав славу надзвичайно м'якого та добросердого мага, особливо якщо порівнювати його з іншими магістрами веж або потенційними наступниками на кшталт Пенії. Завдяки такій вдачі його дуже любили маги інших веж. Він був із тих людей, хто великодушно та без вагань ділився знаннями й наставляв інших.
Утім, навіть добросердий Селім володів неймовірним авторитетом і надзвичайно пишався своїм магічним мистецтвом. Серед усіх магів ходила відома історія про те, як він ущент розгромив Магістра Фіолетової вежі, котрий колись зневажливо відгукнувся про магію Селіма під час зібрання в Центральній вежі.
Хіба це був єдиний випадок? Був іще випадок, коли Магістр Зеленої вежі поставив під сумнів зміст однієї з лекцій Селіма, що призвело до примусових триденних дебатів, які закінчилися лише тоді, коли Магістр Зеленої вежі визнав свою поразку.
Тож хоч Селім і був добрим, він плекав глибоку гордість за свою магію й майже ніколи ні перед ким не поступався. Саме це й робило нинішні обставини настільки приголомшливими.
Перевівши погляд, вона помітила, що інші маги були спантеличені не менше, і, переконавшись, що це не помилка, пильно впилися поглядами в маркіза Палатіо.
Його рангом було лише 4-те коло. Хоча використання первісної магії — суто прадавньої магії — траплялося рідко, в цьому не було більше нічого такого, що здавалося б надзвичайним.
"Що, чорт забирай, відбувається...? Чому Магістр Синьої вежі зчинив такий галас...?"
Поки сумніви затуманювали її думки, сам маркіз Палатіо також був спантеличений.
"Серйозно, що взагалі відбувається?"
Алон вагався, чи варто розпитати, коли його одразу ж запросили:
— О, будь ласка, проходьте всередину.
— Чи це дійсно доречно?
— Звісно. Як я можу не прийняти маркіза?
Перш ніж він устиг додумати думку, його швидко провели до лекційної зали.
— Будь ласка, сідайте на це місце.
— Я міг би просто постояти позаду...
— Це неприпустимо, усе гаразд. Це від початку було моє місце.
Через таку надмірну ґречність Селіма він опинився на першому ряду, відчуваючи на собі гострі, проникливі погляди всіх, хто сидів позаду нього.
Коли лекція закінчилася, стало очевидно, що рішення відвідати лекцію Селіма було правильним. У магічному плані він дізнався чимало нового. Утім, якби хтось запитав, чи хоче він відвідати ще одну лекцію Селіма, він змушений був би відмовитися.
Хоча матеріал був чудовим, Алону довелося витримувати важкі, ворожі погляди інших магів за спиною.
"Та дідько з тими поглядами, а що щодо посмішок...?"
Алон згадав, як раніше Селім обдарував його важкою, аж занадто приязною посмішкою. Вона, здавалося, приховувала якийсь таємний задум і змусила його залишити аудиторію з тривожним відчуттям.
— Як вам лекція?
Зненацька саме джерело його дискомфорту матеріалізувалося поруч.
Алон здригнувся, але швидко опанував себе.
— Вона була дуже пізнавальною.
— Радий це чути, — відповів Селім, кивнувши з виразом щирого задоволення. Скориставшись нагодою, Алон запитав:
— Можу я поставити вам одне запитання?
— Звісно, питайте.
— Я пам'ятаю, що минулого разу ви не зверталися до мене так шанобливо, тож звідки така раптова зміна...?
Це і спантеличувало, і змушувало почуватися ніяково.
Селім тепло посміхнувся.
— Я просто відчув раптовий приплив поваги.
— Приплив поваги?
— Саме так.
— Але чому так раптово?
Знову спантеличений, Алон тільки-но зібрався розпитати про все, як їх перебив голос позаду.
— Селіме, що ти, біс тобі в ребро, зробив, аби всі довкола так втратили глузд?
Повернувшись, Алон побачив того, кого ніколи не зустрічав віч-на-віч, але добре знав — перед ними стояв Парклайн Агілерас.
— Швидше, ти ж обіцяв цього разу допомогти з магією! У тебе що, справ мало? Чого ти взагалі тут вештаєшся?
Коли Парклайн підійшов ближче із явною роздратованістю, він невдовзі помітив Алона.
— Ви, без сумніву—
— Радий нарешті зустрітися з вами, Магістре Червоної вежі. Я Алон Палатіо.
Алон злегка вклонився на знак привітання. Парклайн видав здивований звук, а потім мовив із дещо напруженим виразом обличчя:
— Я багато чув про вас. Ви використовуєте первісну магію?
— А, так, усе вірно.
Алон був спантеличений його поведінкою. Проте:
— Я чув позитивні відгуки, це правда. Ви також нещодавно врятували мою доньку в джунглях, чи не так?
— Так, але—
— Дякую вам. Моя донька дуже високо про вас відгукувалася. Власне, вона торохтіла про вас без упину понад тиждень після того, як повернулася.
Завдяки цим словам Алон зрозумів причину такої поведінки.
"Цей чоловік... надмірно опікає свою доньку."
За мить до того, як Парклайн збирався сказати щось іще, раптом:
— Стій!
— Ой, лишенько, ти змусив мене здригнутися!
Селім вигукнув збоку:
— Як ти смієш так звертатися до маркіза Палатіо! Ти мусиш вибачитися!
— ???
Після цього Парклайн занімів, а вираз його обличчя свідчив про те, що він вважав, ніби Селім остаточно втратив глузд.
— Ти що, геть розум утратив, поки вештався країною зі своєю магією?
Перш ніж він зміг продовжити:
— Магістре вежі, можу я запитати, скільки нам ще чекати?
Один із магів відчинив двері аудиторії і ненароком запитав, після чого важко зітхнув.
— Кидай теревенити й ходи вже. Ти дав обіцянку.
Парклайн повернувся, збираючись піти.
— Зачекай! Хіба ми не повинні спершу завершити розмову? Маркізе, є ще щось, про що ви хотіли запитати?
Дійсно, в Алона було запитання.
— Якщо вже ви згадали про це, я нещодавно чув чутку щодо вежі й хотів розпитати про неї.
— Яку чутку?
— Я чув чутку, ніби ви, Магістре вежі, дали свою згоду на стосунки між мною та леді Пенією.
— А, ця чутка.
Селім кивнув, ніби це було щось незначне.
— Якщо це те, чого бажає маркіз, я не бачу в цьому жодної проблеми. Зрештою, це відповідний вік для таких речей.
Насправді думки Селіма були значно складнішими.
Союз між маркізом та Пенією? Це було б не просто "без проблем", це було б ідеально. Але він вважав неналежним викривати таку особисту упередженість, тому сказав лише стільки.
— Ходи вже за мною! Ми тільки-но починаємо!
Не давши Алону шансу відповісти, Парклайн схопив Селіма й потягнув його геть.
І тоді:
— До наступної зустрічі, маркізе!
Алон дивився, як Селіма тягнуть геть із незвичайно сяючою посмішкою на обличчі, і міг лише схопитися за голову, яка починала боліти.
————
Регулярне зібрання "Блакитного Місяця".
"Місяці", які ще мить тому шумно теревенили, раптово затихли.
Обличчя Ютії, відображене на екрані, було незвичайно суворим.
[Ми знайшли тих, хто намагався зводити наклепи на "Великого Місяця".]
Здавалося, саме повітря на мить здригнулося.
Усі затихли, коли Хідан зачитав свій звіт.
— Зараз я надам деталі. Ми безперервно стежили за організацією на нашій території й виявили кілька місць, звідки віддавали накази нижчим групам.
[Скільки саме місць?]
— Усього двадцять одне, і ми підтвердили, що всі вони напряму пов'язані зі справжніми ляльководами, які стояли за очорненням "Великого Місяця". Однак ми досі не встановили головних.
Після короткого мовчання:
[Тож нам просто треба влаштувати облаву на ці організації, щоб знайти мерзотника, який намагався звести наклеп на "Великий Місяць"?]— Сольранг, яка ще мить тому невинно посміхалася, тепер люто вишкірилася, а її золоті очі спалахнули.
[Де вони?]
Продовжуючи обговорення, Ріне запитала:
[Розташування різне. Зважаючи на регіони, де дислокуються "Місяці", є п'ять поблизу Калібана, п'ять біля Раксаса, три поблизу Ашталону та три біля Лартанії.]
Коли Хідан завершив свій звіт, голос Ютії пролунав різко:
[Усі чули? Поширте інформацію й починайте діяти негайно.]
— Зрозуміло.
[Схоже, у Колонії таких немає, тож я вирушу до Ашталону. Нам просто треба знищити їх, правильно?] — вигукнула Сольранг.
[Я зроблю те саме,] — спокійно мовив Ладан.
[Переконайтеся, що витиснете з них інформацію, перш ніж убити.]
Ютія тихо зітхнула, трохи розрядивши важку атмосферу, а потім підняла іншу тему.
[Є ще одна справа.]
[Ще одна справа?] — перепитала Сольранг.
[Що за справа?] — спитав Ладан.
Разом відгукнулися Ладан та Сольранг.
[Схоже, "Великому Місяцю" потрібні товари для його володінь. Хтось має відповідну пропозицію?]
[Він шукає щось, що стане символом його земель?] — спитала Ріне.
[Схоже на те.]
[Я! Я, я, я!!] — Сольранг запекло замахала рукою.
[Слухаємо.]
[Я збудую колізей у володіннях "Великого Місяця" й запропоную себе як місцевий товар!]
[Відхилено.]
[О-о-о—]
Сольранг розчаровано скривилася, але більше не наполягала.
Її ідея була настільки безглуздою, що було навіть незрозуміло, з чого почати її виправляти.
[Ти не можеш піти сама. У кожного з нас є власні обов'язки.]
[Уг-г—]
І тоді:
[Місцеві товари... хіба це вже не вирішено?]
Упевнений голос Деуса втрутився в розмову.
[Що ти маєш на увазі?]
[Якщо маркіз видасть власну автобіографію, це закриє всі питання.]
З'явилася ще одна дивна пропозиція.
[·······]
Хоча інші "Місяці" скривилися, показуючи, що це вже занадто, Деус був повністю поглинутий власними думками, не звертаючи уваги на реакцію довкола.
[Автобіографія, написана ним власноруч... це було б дивовижно. Можливо, як класичний роман, я навіть міг би стати співавтором, щоб переконатися, що все—]
До цього моменту Деус повністю занурився у власні роздуми, і інші "Місяці", звичні до такої поведінки, залишили його в спокої й перейшли далі за порядком денним.
[Місцеві товари.]
Позаду невдоволеного бурмотіння Сольранг озвався Ладан, замислено погладжуючи підборіддя:
[У мене є досить непогана ідея щодо цього. Дозвольте мені цим зайнятися.]
[Що за ідея?] — спитала Сольранг.
[Оскільки ніхто з нас не має особливого хисту в цій сфері, чому б не залучити того, хто розуміється на цьому?]
[Є така людина?] — перепитала Ріне.
[Так, я нещодавно познайомився з одним чоловіком.]
Ладан хитро посміхнувся.
————
Тим часом у темних завулках Раксаса:
— !?
— Брате? Чому ти раптом затремтів?
— Відчуття таке, ніби мене раптово пройняв мороз.
Відтоді як його забрав Ладан і він ледь не загинув, а потім повернувся й почав насолоджуватися життям із подвійною силою, Алексіона раптово охопив незрозумілий крижаний жах.
"Що це було?"
Сповнений тривоги, він визирнув у вікно.
...Там сяяв "Блакитний Місяць".
————
Саме в цю мить.
Помітивши, що місяць піднявся, Алон одразу ж вирушив вчитися магії й привітався:
— Доброго вечора.
[Ласкаво прошу.]
Він зустрів Хінкель у бібліотеці, осяяній блакитним місячним сяйвом.
— Щодо тієї справи, про яку ви просили.
Колір її обличчя виглядав значно краще, ніж коли вони зустрічалися вчора.
Хоч Алона й охопило дивне напруження, він усе одно квапив її:
[Виклич її ще раз.]
— Тоді, з вашого дозволу.
Дотримуючись його слів, Алон викликав Приймача Базіліору так само, як і раніше, спрямувавши магію в візерунок, і невдовзі Базіліора матеріалізувалася.
— Я більше ніколи не буду погано поводитися, вибачте мені, благаю, змилуйтеся й урятуйте мене від цих згинань у кулаку, а-а-а-а-ах!
Бачачи дещо пригнічений стан Базіліори:
— А, а-а-а-а! Я жива. Я жива, я жива, я жива, я жива!! Я зроблю все, що накажете! Я зроблю все, що забажаєте, підкорення чи що завгодно, тільки врятуйте мене-е-е~!
Чуючи розпачливі благання маленької змії, Алон на мить занімів.
[Як тобі таке, усе ж вдалося, чи не так?]
— Так, схоже на те.
Посміхаючись, Хінкель кинула свою репліку, а Алона пробив холодний піт.
Чомусь йому стало трохи моторошно.
.
.
.
(П.П Ну що сказати Базіліора сама напросилась, а тепер як шовкова хахаха)
.
(До речі, починаючи з цього розділу, Базіліора буде позначатись в жіночому роді, за це проголосували підписники мого ТГ-каналу, так що раджу вам також підписатись, щоб голосувати в таких опитуваннях і тд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]