Розділ 113 - Правда……? (3)
— Спочатку сідай.
— Дякую.
Він злегка кивнув і сів навпроти неї. Сіян посміхнулася, ніби чекала на це, і простягнула йому солодку картоплину.
— Пригощайтеся.
— А, звісно.
Хоча він їв таку ще вчора, він не міг відмовитися від частування, запропонованого особисто королевою. Він покірно прийняв її.
"Але чому знову солодка картопля…?" — подумав Алон.
Йому було щиро цікаво.
"Вона не надто приємна на смак, коли охолоне" — подумав Алон.
— Ну що ж, я приступлю.
Утім, під її наполегливими заохоченням він усе ж почав їсти.
Він все ще не міг як слід відчути смаку печеної картоплі.
Хто взагалі міг би спокійно їсти в присутності королеви?
До того ж: "Зачекайте, чому їм лише я один…?" — подумав Алон.
Він був єдиним, хто ласував солодку картоплю.
Якби вона їла разом із ним, він міг би впоратися з їжею, почуваючись лише трохи ніяково.
Але вона просто пильно спостерігала за тим, як він їсть.
"Таке відчуття, ніби вона намагається пропалити дірку в моєму обличчі" — подумав Алон.
Він відчував тиск, але не міг просто так попросити її припинити.
Хрум, хрум-
— …
Хрум, хрум-
Під поглядом усміхненої королеви, Алон змусив себе доїсти солодку картоплину повністю.
— У тебе гарний апетит.
— ……Дякую на доброму слові.
"Чи варто мені радіти компліменту щодо того, як я їм?" — подумав Алон.
Коли він на мить замовк із цією короткою думкою, Сіян кивнула з задоволеним виглядом.
— Добре. Тепер, коли ти поїв, ми можемо поговорити.
Вона трохи подалася вперед, ніби готова почати головну розмову.
— Що ви виявили в руїнах?
— Я знайшов Яйце Дракона.
— Що це таке?
— ……Чесно кажучи, окрім назви, я знаю вкрай мало… Але чи можу я запитати вас про щось?
— Запитуй.
— Ваша Величносте, хіба вам не знайоме це Яйце Дракона?
Це було б цілком природним припущенням.
Мала ж бути якась мета в тому, що вона відправила Алона туди.
Але.
— Звісно, я не знаю, що це таке.
Сіян кивнула так, ніби це була найочевидніша річ у світі.
— ?? Тоді чому ви наказали мені дослідити руїни…?
Спантеличеність Алона тільки зростала.
Здавалося, вона на мить зібралася з думками, перш ніж впитися поглядом в Алона.
— Маркізе Палатіо, чи знаєте ви щось про нашу королівську родину Кретинія, або, якщо точніше, про Золоте Око Історії?
Алон кивнув.
— Так, мені це відомо.
— Ви знаєте про його силу?
— Це сила, що успадковується через королівський родовід і накопичує міць з плином часу.
Сіян кивнула на знак згоди.
— Так, саме так, як ви й кажете. Золоте Око Історії, що передається в нашій королівській родині Кретиній, дарує успадковану силу. Власне, це те ж саме, що й успадкувати саме минуле.
Вона злегка підняла вказівний палець.
Шух-!
На кінчику її пальця спалахнув маленький вогник.
— Що ви думаєте?
— ……Це магія.
— Я ніколи формально не вивчала магію. Хіба це не дивовижно?
— Це успадкована сила?
— Правильно. Це сила, подарована монархом другого покоління, який був магом 7-го кла. Але це ще не все. Фехтування, алхімія, інженерія, стратегія — я успадкувала багато інших речей.
Вона торкнулася своїх очей іншою рукою.
— Цими очима.
Залишивши зауваження про те, що це може здаватися несправедливим, Кретинія Сіян загасила полум'я, поки Алон продовжував мовчати.
Чесно кажучи, Алон не міг до кінця збагнути, до чого саме вона веде.
Сіян мовила далі.
— Хоча зі сторони це може здаватися чимось дивовижним, ця сила має побічний ефект. Ви знаєте, який саме?
— ……Побоююся, що ні-
Алон відповів, але внутрішньо поставився до цього зі скепсисом. Наскільки йому було відомо, у «Психоделії» не було жодних згадок про побічні ефекти Золотого Ока Історії.
— Це спогади.
— Спогади?
— Так. Золоте Око Історії передає наступному поколінню не лише силу, а й їхні спогади.
— ……Я вперше чую про це.
— Природно, адже цей факт відомий лише монархам, які успадкували Золоте Око Історії.
— Отже, ви успадковуєте геть усі їхні спогади?
— Ні, це працює не так. Все відбувається вибірково: здебільшого до мене поступово повертаються найяскравіші та найцінніші спогади.
Сіян витріщилася просто в обличчя Алона.
— Маркізе Палатіо, ви, мабуть, дивуєтеся, чому я відправила вас до Руїн Малакки, чи не так?
— Чесно кажучи, так.
Сіян миттєво відповіла на кивок Алона.
— Це тому, що ви з'являєтеся у спогадах, які я успадкувала через Золоте Око Історії.
Вона відкрила цей факт.
— Маркізе Палатіо, ви…
Обличчя Маркіза Палатіо — або, точніше, обличчя Алона не виражало жодних емоцій, але в його голові вирувала купа запитань.
"Я присутній в успадкованих спогадах Золотого Ока Історії?" — подумав Алон.
— Так.
— Справді?
У цьому не було жодного сенсу.
Золот Око Історії призначене для успадкування «минулого», саме так, як вона й описала.
— Навіщо мені брехати? Це беззаперечний факт, без жодної фальші.
— ……Чи існує ймовірність, що ви помиляєтеся?
— Ні, це неможливо. Я не божеволію від безлічі спогадів попередників, бо добре розумію: хоч я й успадковую їх, це спогади інших людей. І...
— Це точно успадкований спогад, — переконливо заявила Сіян, і Алон запитав:
— ……Чи можете ви сказати, з якої саме епохи походить цей успадкований спогад?
— Ні, на жаль, це неможливо. Як я й казала, успадковані спогади містять лише яскраві моменти або найцінніші спогади; вони не дозволяють робити подальших висновків.
Вони просто передаються далі, без жодного додаткового контексту. Інформація про те, коли, від кого чи чому вони були успадковані, відсутня.
— Ось що так інтригує, маркізе Палатіо. Хто ви взагалі такий?
— ……Те, що ви описуєте, здається мені вкрай незнайомим…
— І все ж ви не виглядаєте особливо здивованим чи стурбованим.
— Моє обличчя від природи не дуже виразне.
Сіян мугикнула й знизала плечима, виглядаючи трохи розчарованою.
— Я думала, що розмова з вами дасть якісь відповіді, але, схоже, ні.
— ……Можу я запитати про зміст тих успадкованих спогадів?
Сіян зробила паузу, пригадуючи.
— ……Поки що виринули два спогади. Один — про чоловіка, який виглядає так само, як ви, що мав приватну аудієнцію з королем, який володів успадкованими спогадами, і стверджував, що в Руїнах Малакки розташовано щось надзвичайно важливе.
Це й було її причиною відправити Алона до Руїн Малакки.
— А інший — про вас у повному парадному вбранні, коли ви рятуєте королівство від лиха й отримуєте почесті.
Слухаючи це, він усе одно не міг знайти жодних чітких зв'язків.
— ……Обличчя точно збігається з моїм?
— Ви думаєте, я не змогла б упізнати бодай цього?
— ……Прошу вибачення за необережне запитання.
Згодом Сіян тихо вигукнула:
— А, і в успадкованих спогадах у вас були дуже виразні риси обличчя.
— ……Ви маєте на увазі, що я виражав багато емоцій?
— Так, наприклад...
Вона торкнулася губ Алона вказівним пальцем, а потім злегка підняла кутики в посмішці.
— Ось так.
— Ви хочете сказати, що я часто посміхався?
— Ви безперервно вишкірялися.
Ніби згадавши щось кумедне, Сіян теж почала сміятися.
Алон мовчки обдумав це.
— Можу я запитати, який у мене був титул у тих успадкованих спогадах?
— Я не знаю.
— Ось як?
— Є спогад про розмову, але пам'ятаються лише ваші слова; самі слова, мовлені власником спогаду, не чутно.
Після цього, Алон поставив їй ще кілька запитань, але так і не зміг визначити, від якого саме покоління походить успадкований спогад.
Після ще деякого обговорення:
— У будь-якому разі, причина, з якої я відправила вас до Руїн Малакки, полягала саме в цьому успадкованому спогаді.
— ……Дякую за вашу ласку.
— Ласку? Вважайте це інвестицією.
— Інвестицією?
— Так, ваша версія з успадкованих спогадів врятувала королівство, тож я подумала, що ви зможете допомогти й цього разу.
— Можливо, це був не я.
— ……Справді?
Сіян спиралася підборіддям на руку й ледь помітно посміхалася.
— Зрештою, ми так і не дізналися нічого нового про ці дивно успадковані спогади.
— Прошу вибачення.
— Не варто. Це було досить цікаво. Я закличу вас знову, якщо на думку спаде щось ще.
— ……Спогади повертаються поступово?
— Здебільшого так. Відколи я їх успадкувала, вони спалахують у пам'яті раптово — або ж коли трапляється щось, що сильний спогад із минулого сколихує. У будь-якому разі~
— Поговоримо іншим разом; зараз я відчуваю сонливість.
З цими словами вона відпустила його, і Алон злегка вклонився, перш ніж покинути її кабінет.
Через кілька днів:
— Маркізе?
— Що таке?
— Ви у роздумах відтоді, як повернулися із замку. Щось сталося?
Еван запитав з місця, де він керував каретою, і Алон похитав головою.
— Нічого важливого.
— ……Якщо це нічого важливого, чому ви так глибоко замислені вже кілька днів?
— Якщо бути точним, я не у глибоких роздумах; це радше так, ніби я витав у хмарах кілька днів.
Млявий голос Евана затих, коли Алон знову впився поглядом у ліс, що миготів за вікном.
Його думки були зайняті спогадами, успадкованими через Золоте Око Історії, про які королева розповіла йому кілька днів тому.
"……Це не вкладається в голові, скільки б я про це не думав" — подумав Алон.
Як він уже неодноразово думав, Золоте Око Історії — це сила, яка успадковує минуле.
Воно не має здатності передбачати майбутнє.
Якби така сила існувала, Сіян не загинула б, захищаючи королівство, що розпадалося, і Алону була б відома ця сюжетна деталь.
Отже, спогади, успадковані через Золоте Око Історії, мають походити з минулого.
Чого він не міг збагнути, так це:
"…….Хтось із обличчям і голосом, ідентичними моїм…" — подумав Алон.
За винятком виразності емоцій, чоловік у спогадах виглядав точнісінько як він.
"……Пращур?" — подумав Алон.
Думка про те, що він може бути нащадком роду Палатіо, промайнула в його голові, але навіть попри це, це було дивно.
"……Про Руїни Малакки стало відомо не так давно" — подумав Алон.
Наскільки йому було відомо, Руїни Малакки були відносно нещодавнім відкриттям на цей момент часу, адже до початку оригінальної історії залишався лише один рік.
Тобто це не міг бути спогад із далекого минулого.
"……Джунглі були знищені 100 років тому, і всі дослідницькі документи були втрачені. Можливо, Руїни Малакки були знайдені до цього, і спогади з того часу були успадковані. Але це все одно не сходиться" — подумав Алон.
Попри ці думки, залишалося надто багато невирішених питань, і Алон роздумував далі.
— Хух-
Він тихо зітхнув і припинив роздуми.
Спогади, надані Золотим Оком Історії, були надто обмеженими, що робило припущення майже марними.
Натомість Алон повернувся до свого головного запитання.
Питання, яке не полишало його від самого початку аудієнції у Кретинії Сіян.
"……Чому вона така добра до мене?" — подумав Алон.
Логічно, що спогади Золотого Ока Історії мали б відображати минуле.
Це означало, що чоловік у парадному вбранні в успадкованому спогаді був не Алоном, а кимось, хто нагадував його — до такого висновку вона мала б логічно дійти й сама.
Утім, вона виявляла до нього доброту, лише тому, що він нагадував чоловіка, який урятував країну.
Це означало, що вона має бути переконана в тому, що чоловік в успадкованих спогадах — це і є Алон.
"……І вона зовсім не була зобов'язана казати мені йти до Руїн Малакки" — подумав Алон.
Отже.
"Яка причина?"
Алону залишалося лише роздумувати над можливістю того, що королева може щось приховувати.
————
Тим часом.
У кабінеті замку Астерії.
— ……Ви виглядаєте дуже замисленою останнім часом, Ваша Величносте.
Сіян, яка неуважно дивилася у вікно, обернулася на зауваження своєї секретарки.
— Справді?
— Так. Це здається особливо помітним після вашої зустрічі з маркізом Палатіо. Можу я запитати про причину?
— Не переймайся. Це зовсім не серйозна справа. Насправді вона досить цікава.
— ……Цікава, кажете?
Сіян злегка кивнула.
— Так, дуже цікава. У багатьох відношеннях.
Ледь помітна посмішка торкнулася її губ, коли вона вимовила ці загадкові слова.
.
.
.
(П.П Ех, а я знаю в чому прикол з цими спогадами і тд, там все доволі важко, якшо цікаво, то можу в коментах відповісти на ваше питання.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]