Розділ 112 - Правда……? (2)
Після тривалого мовчання, Сіркаль нарешті запитала:
— Але чому він не розповів нам про це?
Сіркаль говорила тихо, ніби ніяк не могла осягнути причин. Вождь, важко подавшись уперед, пригнічено похитав головою: — Я не знаю. Мов те дрібне звірятко, що не здатне осягнути задуми могутньої істоти, ми так само не в змозі зрозуміти його мотиви.
— Зрозуміло одне: він знову врятував наше плем'я. Відтак ми мусимо віддячити йому всіма можливими засобами, які тільки маємо.
— Що ж ми взагалі можемо зробити? — запитала Сіркаль.
Вождь відповів: — І справді, єдина пожертва, яку ми, дрібні істоти, спроможні йому принести, — це наша відданість. Це...
Він променисто всміхнувся:
— Це наш обов'язок як тих, чиєї долі торкнулося його благовоління, і твоя відповідальність як його апостола та наступного вождя. Чи зможеш ти це виконати?
Сіркаль на мить завмерла від запитання вождя, і в цій паузі виринув спогад. Вона згадала те сліпуче-біле сяйво, що залило попелястий світ, коли вона зіткнулася з Базіліорою.
Вона відповіла твердо, без найменшого зволікання:
— Зможу.
————
Подорож Алона з Каслоту до Терії, столиці Королівства Астерія, тривала майже два тижні, і тепер його відділяв від мети лише один день.
— Залишився лише один день, маркізе, — мовив Еван.
— І справді, — відповів Алон.
— Ви повернуся до маркізату одразу після аудієнції у королеви?
— Звісно.
Еван стояв поблизу табору, де Алон тренувався у закляттях, змусивши того тихо зітхнути:
— Маркізе, ваша магічна сила останнім часом, здається, стає дедалі сильнішою.
— Ти так вважаєш?
— Так, я це бачу. Ви безперервно застосовували одне й те саме закляття протягом цих двох тижнів.
Алон подивився на обпалену ділянку землі, де щойно тренувався.
"Він правий, вона й справді відчувається сильнішою" — подумав Алон.
Спостерігаючи за значним кратером, залишеним у землі, Алон виражав на обличчі цікавість. Хоча він часто використовував магію для розвідки, раптовий стрибок її могутності був нелогічним, оскільки його навчання зосереджувалося на шліфуванні техніки, а не на сирій силі.
Замислившись ще більше, йому на думку спала раптова ідея.
"Чи можливо, що мій рівень зріс без жодних помітних ознак?" — подумав Алон.
Думка про те, що його магія зросла через підвищення рівня, здавалася обґрунтованою. Утім, Алон спантеличився ще більше, оскільки не міг визначити джерело цього непередбачуваного приросту сили.
"Я не можу пригадати жодних значних подій, які б виправдали підвищення рівня" — подумав Алон.
Цей рівень зростає завдяки «постійній відданості». Тобто він здобувається не через поодинокі випадки порятунку за допомогою магії, а завдяки непохитній та тривалій вірі.
"Звідки ж може братися ця віра?" — подумав Алон.
Занурений у цю таємницю, Алон згадав нещодавні дії Деуса, які більше скидалися на спробу вселити віру, ніж на розкриття правди. Але він швидко відкинув цю думку.
"Це точно не могло породити справжню віру" — зауважив він про себе.
Після короткого замішання він зітхнув і відклав це питання, оскільки «віра» не був нагальною проблемою.
"Справжня проблема полягає ось у чому" — подумав Алон.
Алон подивився на червоний перстень, прикрашений зміїним візерунком, на своєму пальці. Він обережно спрямував у нього магію. Однак перстень, який мав зв'язати Базіліору й реагувати на магію, не дав жодного відгуку.
"Це неправильно"
Обличчя Алона залишалося незворушним, але всередині він почувався неспокійно. За звичайних обставин, ціль, зв'язана Перстнем Угоди Клайода, мала б матеріалізуватися під час вливання магії, хоча існувала ймовірність, що його обмежений запас магічної енергії дозволить з'явитися лише спектральній формі. Навіть це, однак, не було серйозною проблемою.
Існував спосіб прикликати істоту, не витрачаючи магічну силу. Найбільше Алона турбувало те, чи вдасться прикликати Базиліору без ускладнень, але, як не дивно, скільки б сили він не вливав у перстень, призив так і не спрацьовував.
— Якщо бути точнішим, відчуття таке, ніби це ось-ось станеться, але потім усе зривається.
Очевидно, що споживалася значна кількість його магії, і виникало мерехтіння, де магічне коло майже формувало духа, що вказувало на близькість призову.
"Вона сама вирішила не з'являтися?" — подумав Алон.
Виник цілком логічний сумнів, і він вирішив: "Схоже, мені доведеться порадитися з Хінкель" — подумав Алон.
Він згадав колишню власницю перстня, велику магиню, яка користувалася ним вправніше за будь-кого іншого.
— Еване.
— Що таке, маркізе?
— На коли заплановане проведення магічної конференції?
— О, я не зовсім упевнений… але якщо за звичним графіком, то приблизно за місяць.
Чекати доведеться чимало. Вирішивши знову звернутися по допомогу до Ліян, Алон перевів увагу на яйце дракона.
"Минуло майже два тижні, відколи я годую його магією, а змін усе ще немає" — подумав Алон.
Протягом двотижневої подорожі до Астерії, навіть після вживання зілля, яйце дракона не виявляло жодної реакції.
"Можливо, це через те, що мій запас магії жалюгідно малий… Можливо, королева щось підкаже" — подумав Алон.
Саме Кретинія Сіян спочатку направила його до Руїн Малакки, і ця думка спала йому на думку саме в той момент.
— Маркізе, з'їжте печену солодку картоплю. Тут холодніше, ніж у джунглях, тому вона особливо смачніша.
— Ось як?
Насолодившись смаком печеної картоплі, Алон вирішив: "Я дізнаюся відповіді завтра".
Згодом він сів поруч із Еваном і відкусив шматочок ідеально запеченої солодкої картоплини.
— Смачно.
— Правда ж?
— Так.
— Шкода, що я не взяв із собою трохи того м'яса Штормві.
— Я вважаю, що солодка картопля в рази краща.
Печена картопля була ідеальними ласощами для осіннього вечора.
А наступного вечора.
— Маркізе, ми прибули.
— Добре.
Споглядаючи знайомі краєвиди Терії вдалині, Алон мовив:
— Ми вирушимо просто до замку.
— Зрозуміло.
Вони рушили туди, де на них чекала Кретинія Сіян, і незабаром:
— О, ви вже тут?
У своєму кабінеті правителька Астерії зустріла його з як завжди заклопотаним виразом обличчя.
————
Сестра Деуса Макалліана, Сіллі Макалліан, була сьогодні в надзвичайно піднесеному настрої. Її гарному настрою сприяли дві причини: її брат, Деус Макалліан, сьогодні повертався з подорожі, а це означало, що вони зможуть разом розділити трапезу, а також Сіллі Макалліан як учениця маг, сьогодні здобула перший ранг.
— Хі-хі~
Вона не могла стримати усмішки, згадавши слова, якими наставник здивував її за останній рік: "У тебе є талант."
Почути таке від наставника з магії, який украй рідко хвалив своїх учнів, було безмежно приємно для Сіллі. Зрештою, її єдиний родич, Деус Макалліан, володів дивовижним даром до меча.
Хоча вона ніколи не діяла із заздрості, вона безперечно відчувала її, що робило її нинішнє визнання як магині ще солодшим. Вона особливо відзначилася в чотирьох із восьми стихій — вогню, льоду, блискавці та вітру.
"Я розповім братові геть усе…!" — подумала Сіллі.
Сіллі з нетерпінням чекала на вечерю з Деусом. Він зрадіє найбільше, почувши її новини, адже саме він свого часу заохотив її вивчати магію.
"Це, мабуть, через нього брат порадив мені вивчати магію" — подумала Сіллі.
Сіллі розуміла, чому він так захоплений магією. Не знати цього було неможливо. Щоразу, коли вони були разом і він починав говорити про ту особу, вечеря, яка мала б тривати пів години, затягувалася до пізньої ночі. Крім того, Сіллі знала, що Деус іноді потай намагався копіювати магічні техніки Маркіза Палатіо.
"Сьогодні ввечері я здивую його…!" — подумала Сіллі.
Сповнена очікувань, вона з нетерпінням чекала на вечірню трапезу.
Коли Сіллі нарешті зустріла Деуса того вечора, вона оголосила:
— Брате, я стала магинею.
— Це правда? — запитав він.
— Так.
Як і очікувалося, на обличчі Деуса з'явилася м'яка посмішка, і вона посміхнулася йому у відповідь:
— Я так пишаюся тобою; я завжди вірив, що ти зможеш це зробити.
Вражена щиро радісною реакцією Деуса, Сіллі захоплено почала переповідати свою розмову з наставником:
— Тож, у будь-якому разі, я думаю спеціалізуватися на стихіях вогню та вітру…!
Деус кивав головою, ніжно дивлячись на сестру. Якраз коли захоплена Сіллі збиралася продовжити, Деус перебив її:
— Бо мій наставник сказав, що стихію вогню найлегше освоїти—
— Зачекай.
— Що?
Вона зупинилася, відчувши зміну.
— …Брате?
Ще мить тому Деус тепло посміхався, але тепер його обличчя стало дуже суворим і урочистим.
Спантеличена раптовою зміною, Сіллі запнулася, але потім Деус промовив:
— Сіллі, як тобі відомо, наш рід Макалліан славиться успадкуванням стихій блискавки та льоду.
— …Е-е… що?
Вона була спантеличена ще більше.
Це була природна реакція. Наскільки їй було відомо, у родині Макалліан ніколи не було магів, а їхні батьки були простими лісорубами та збирачами трав.
Тим не менш, Деус продовжив:
— Сіллі, це серйозне питання. Ми повинні бути впевнені. Вирішуй зараз: це будуть вогонь і вітер чи лід і блискавка?
Деус перебив її з поважним виразом обличчя, ніби справді вірив, що рід Макалліан мав історичну майстерність над магією льоду та блискавки.
Сіллі подивилася на Деуса, чиє обличчя було серйознішим, ніж вона коли-небудь бачила. Нерішуче вона почала:
— Здається, що вогонь і вітер це—
— Лід та блискавка.
— …
— Лід та блискавка.
Після короткого мовчання, вона обережно мовила:
— Е-е… Лід та блискавка?
Намагаючись заспокоїти брата, вона нарешті вимовила слова, які він хотів почути. Згодом Деус кілька разів кивнув, і на його обличчі розпливлася задоволена посмішка:
— Так, правильно.
— …
— Рід Макалліан виразно славиться саме цим.
"…Рід Макалліан… у нас немає такої традиції…" — подумала Сіллі.
Хоча ця думка промайнула в голові Сіллі, вона вирішила не вимовляти її вголос.
…Це був дуже дивний вечір.
.
.
.
(П.П Знаючи сюжет до 400+ розділів, і знаючи ким стане Сіллі, то зараз вона собі по шиї стукнула б за слова про іншу магію, ахаххаха)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]