Розділ 110 - Бог, створений із прийняття (5)
Алон задіяв усі доступні йому методи, аби завдати остаточного, вирішального удару по Базіліорі.
Після цього він досяг своєї межі. Усі підготовлені ресурси були вичерпані, а його магічне ядро залишилося повністю спустошеним.
І все ж, попри все—
— А-а-а-а-аргх−!!!!
Базіліора, залишалася живою. Істота корчилася в уламках розтрощеного вівтаря, видаючи спотворений крик. Алон видав тихе, розчароване цокання язиком, хоча його обличчя не виражало жодних емоцій.
Звісно, Алон ніколи й не припускав, що Базіліору вдасться легко здолати. Відданість, яку йому дарувало Плем'я Громової Змії, піднесла Базіліору до статусу божества-охоронця.
"Якби я сам не володів божественним статусом, я б ніколи навіть не спробував цього", — розмірковував Алон.
Основа стратегії Алона спиралася на один суттєвий пункт: сам Алон мав божественний «ранг». Удари тих, хто не має божественного рангу, завдають божествам лише зменшеної шкоди. Таким чином, Алон був упевнений, що зможе завдати Базіліорі значних ушкоджень, попри його божественну природу. Він не до кінця розумів, чому володіє божественним рангом, але це не мало значення.
Ця базова істина означала, що він міг поранити Базіліору та взяти його під контроль. Дотримуючись задуму Алона, Базіліору здолали, хоч і не вбили, і тепер він лежав приборканим.
"Справжнє випробування починається зараз".
Гр-р-р-рум!
Коли колосальна туша Базіліори дико дригалась перед ним, Алон обережно дістав перстень із внутрішньої кишені. Це був той самий сяючий, темно-червоний перстень, який йому дала Архімагиня Хінкель. Без вагань, Алон одягнув його на середній палець і подивився в бік Базіліори.
— Базіліора, Приймач Сили, тепер ти маєш два варіанти.
— Вбий мене! Знищ мене!!
Базіліора неконтрольовано бився, розкидаючи уламки каміння в усіх напрямках. Усе ж Алон залишався спокійним, продовжуючи говорити:
— Варіант перший: стань моїм слугою. Варіант другий: згинь тут негайно. Що ти обиреш?
Це було спокійне запитання, проте Базіліора затремтів від люті у відповідь:
— Ха! Ти гадаєш, я колись опустився б до того, щоб стати твоїм слугою?! Лише тому, що ти підбадьорений своєю підтримкою, не думай ні на мить, що я колись служитиму звичайній людині!
— Тоді єдиний шлях, що залишається для тебе, — це смерть.
— Зроби це! Вбий мене! Ти гадаєш, програш людині позбавить мене моєї честі? Не сміши мене!
Обговорення обірвалося миттєво — але це було неважливо. Насправді це було саме те, чого хотів Алон.
— Що ж, тоді дозволь мені сказати тобі щось інтригуюче.
— Що за нісенітницю ти верзеш тепер?
— Твоє рішення навряд чи має значення. Чи ти чинитимеш опір, чи погодишся — в будь-якому разі ти будеш моїм.
Кажучи це, Алон виставив багряний перстень уперед, ніби передбачав саме цю мить.
— За великою угодою Клайода, я заявляю свої права на здоланого.
У момент, коли він закінчив говорити, перстень вибухнув інтенсивним червоним сяйвом.
— Що… Що це таке-е-е-е-е—!!!!
Гігантське тіло Базіліори почало втягуватися в перстень.
Ба-а-ам! Тра-а-ах! Трісь—!!!
Коли неймовірна форма Базіліори неухильно втягувалася в перстень, платформа під ним розтріскалася ще більше й повалилася в порожнечу.
Легка, задоволена усмішка ненадовго торкнулася стриманого виразу обличчя Алона.
"Добре. Усе розгорталося так, як і планувалося".
Причина, з якої Алон надав Базіліорі вибір, полягала не в тому, щоб торгуватися чи дати йому право голосу. Це було потрібно лише для того, аби спровокувати «зізнання в поразці».
Перстень угоди Клайода, подарований Алону Хінкель, мав здатність поневолювати здоланого ворога, прив'язуючи його до носія як слугу, подібно до фамільяра.
…Хоча початково, Алон планував використати перстень, щоб спіймати й прив'язати молодого дракона в районі, описаному Хінкель, а не Базіліору.
Це була не гра, тож Алон шукав фамільяра, якого можна було б помістити всередину Перстня угоди Клайода. Щойно він дізнався, що сам володіє божественним статусом, він нарешті обрав Базіліору своєю метою.
— Ху-х.
Алон подивився на перстень, який за лічені миті втягнув масивну тушу Базіліори. Колись простий багряний перстень тепер демонстрував деталізований візерунок змії.
Розглядаючи свіжу мітку, Алон дозволив собі слабку, майже непомітну усмішку тріумфу.
— Ху-х—
Вивільнивши все накопичене напруження, він відкинувся назад і розслабився. Небо, колись сіре й похмуре, тепер було заповнене безліччю зірок.
"Усе спрацювало", — пошепки мовив він, позначаючи успішне виконання свого задуму. Його тіло почувалося повністю виснаженим, проте це почуття не було неприємним.
————
Минуло три дні відтоді, як Алон втягнув Базіліору в Перстень угоди Клайода, перетворивши його на фамільяра.
— Справді, ми не можемо подякувати вам достатньо.
Лідер Племені Громової Змії, Мудрий Ашґул, зробив низький, шанобливий уклін вдячності. Алон м'яко похитав головою.
— Немає потреби в такій глибокій вдячності. Я мав власні цілі, які мусив виконати.
— Ні, ми повинні. Завдяки вам, ми, Плем'я Громової Змії, були звільнені від контролю Базіліори й повернули собі свободу.
Старі очі Ашґула вкрилися зморшками щирого щастя. Після короткої розмови Алон знову заговорив:
— Тоді я залишуся ще лише на один день.
— Залишайтеся стільки, скільки забажаєте. Ми з Племені Громової Змії зробимо все можливе, аби вам було зручно. Будь ласка, почувайтеся невимушено.
Алон вийшов надвір, і його думки звернулися до власних міркувань.
"Чесно кажучи, я б краще покинув ці джунглі просто зараз".
Тепер, коли він приборкав Базіліору, Алон не мав подальших причин залишатися. І все ж він вирішив залишитися ще на один день, в основному через Райнгарда та Деуса.
…Якщо точніше, через Райнгарда.
"Він узяв удар Базіліори просто на себе, тож цього слід було очікувати".
Хоча Деус виглядав втомленим, він не зазнав серйозних ушкоджень. Райнгард, однак, перебував у повністю ошелешеному стані ще з учорашнього дня.
"…Він, мабуть, надто сильно перенапружив свої здібності".
Коли Алон був занурений у роздуми, чийсь голос порушив його концентрацію:
— А—вітаю!
Підвівши очі, він побачив молоду дівчину, яка шанобливо вклонялася перед ним.
— Ну, я…
Дівчина почала ніяково представлятися, але Алон швидко зрозумів, хто вона така.
— Ти почуваєшся краще тепер?
— Т-так…!?
— Ти тривалий час була під дощем.
На його запитання дівчина запнулася, не в змозі сформулювати швидку відповідь.
— З нею все гаразд, — відповів інший голос.
Це була її старша сестра, Сіркаль, яка вийшла з-за спини. На її обличчі була життєрадісна усмішка, що різко контрастувала з їхньою першою зустріччю. Вона кинула ніжний погляд на свою молодшу сестру, перш ніж зробити низький уклін Алону.
— Ми так безмежно вдячні вам.
— Хіба ви вже не висловили свою подяку вчора?
Алон пам'ятав, як Сіркаль неодноразово вклонялася йому під час їхньої дороги назад до Племені Громової Змії.
— Навіть якби я дякувала вам сотню разів, цього було б недостатньо за те, що ви зробили для нас. Щиро дякую вам.
Вкотре вона низько вклонилася, залишаючи Алона трохи спантеличеним.
— Якщо вам колись щось знадобиться, будь ласка, звертайтеся до мене. Я використаю всі свої сили, аби допомогти вам.
— Я запам'ятаю це.
— О, і сьогодні ввечері ми влаштовуємо святкування. Ви мусите приєднатися до нас — це фактично на вашу честь.
Передавши своє запрошення, Сіркаль повела свою все ще соромязливу молодшу сестру геть. Коли вони йшли, їхнє щастя було виразно помітним.
Сестри обмінялися поглядом чистої радості, і їхні обличчя сяяли від задоволення.
Алон відчув внутрішню усмішку. Глибоке почуття досягнення й задоволення піднялося всередині нього.
Довіра, яку Алон заслужив від вождя Племені Громової Змії, надавала йому ще одну потенційну вигоду.
"Можливо, я зможу попросити про послугу щодо цього пізніше", — обмірковував він, повертаючись до свого тимчасового помешкання.
Небо, яке було хмарним від самого його прибуття, тепер було яскравим, і сонце сяяло вгорі.
————
Піддослідні, створені герцогом Комалоном, були грізними істотами, кожен із яких був могутнім сам по собі.
Це було невипадково.
Незліченні експерименти, проведені для досліджень герцога щодо Істот Безодні, породили цих створінь. Більшість із них — за винятком рідкісних випадків на кшталт Карміна — колись були прославленими бійцями в Об'єднаному Королівстві.
Більше того, лише ті, хто повністю витримав трансформацію в Істот Безодні, вважалися вартими називатися «піддослідними» у герцога.
Іншими словами, ці піддослідні були силами, які повністю засвоїли ядро сили Безодні. Їхня сила була беззаперечною, і вони чудово це усвідомлювали.
Але надмірна самовпевненість була небезпечною рисою.
Навіть прибувши в джунглі за наказом убити маркіза Палатіо, вони утримувалися від негайної атаки, навіть знайшовши його на землях Племені Громової Змії.
Натомість вони приховували себе з великою обережністю, вичікуючи ідеальної нагоди — моменту, який герцог Комалон визначив як ідеальний для здійснення вбивства.
Цей момент мав настати сьогодні ввечері.
Аж поки все не пішло шкереберть.
— Кх-х—!
Піддослідний 1 блював кров'ю, шоковано витріщаючись вперед.
Сцена перед ним була неймовірною: пошматовані тіла понад п'ятнадцяти піддослідних, істот настільки ж сильних, як і він сам.
"Що… це таке?"
Навіть коли кров текла з його живота, розум Піддослідного 1 гарячково працював, аби осягнути ситуацію.
Але хоч як сильно він намагався згадати події, лише дві сцени залишалися в його пам'яті:
Першою була голова Піддослідного 3, яка раптово вибухнула в ту мить, коли той оголосив, що вони здійснять вбивство сьогодні ввечері.
Другою був «жах», який тепер простягався перед ним — картина того, як усі піддослідні, включно з ним самим, були жорстоко зарізані.
Коли Піддослідний 1 стояв там, спантеличений і стікаючи кров'ю, його очі вхопили постать, яка спокійно рухалася крізь залиту кров'ю поле.
Дівчина з довгим рогом, що ріс із її лоба, та самовпевненою посмішкою на губах.
Оодноосібно знищивши піддослідних, дівчина коротко глянула на шокованого чоловіка, ніби оцінюючи його. Потім з цілковитою байдужістю вона вдарила його по обличчю з дикою силою.
Хлюп!
Потік крові хлинув слідом, коли його голова була розтрощена, важко впавши на землю.
Дівчина, мабуть, закінчивши свою роботу, розвернулася й почала йти геть.
Чоловік матеріалізувався поруч із нею, коли вона йшла.
— Бос, чому ви взагалі втрутилися особисто? Ви могли б просто відправити підлеглих, аби вони розібралися з цим.
Чоловік, чия синя шкіра тьмяно мерехтіла під місяцем, був удвічі більшим за темноволосу дівчину. Його запитання повисло в повітрі, поки вони йшли.
Дівчина коротко відповіла:
— Просто захотіла.
— ...Просто захотіла?
— Так.
— Хмм.
Синьошкірий чоловік повернув очі в бік селища Племені Громової Змії, якщо точніше — до бенкету, що відбувався серед його люду. Його погляд зафіксувався на одній конкретній особі.
— Бос.
— Що.
— Можу я поставити вам запитання?
— Кажи.
— ...Що такого виняткового в цій людині, що ви втрутилися особисто та навіть замазали власні руки?
У його голосі відчувалося явне роздратування, і його лоб глибоко вкрився зморшками, поки він намагався зрозуміти.
Дівчина замислено мугикала, мовби зважуючи кожне слово.
Після короткої паузи вона заговорила:
— О.
Розтягуючи звук, вона нарешті відповіла:
— Це воно.
— ...«Воно»?
— Ага, воно.
— ...Що таке «воно»?
— Виправдання.
— ...Перепрошую?
Дівчина — ні, Королева Нічної ходи ста демонів — вишкірилася з зловісним відтінком, коли її дивні очі тьмяно засяяли.
— Ця людина — моє єдине й неповторне «виправдання».
Її усмішка розширилася, а погляд переповнився грайливою втіхою, ніби вона вважала всю цю ситуацію неймовірно кумедною.
.
.
.
(П.П Як же кумедно споглядати її слова що до Алона, знаючи хто вона і її характер, вона доволі мила, перед всіма веде себе крутою, але якшо це заради Алона, веде себе спокійно, а з Алоном так взагалі веде себе як закохана тихоня хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]