Розділ 109 - Бог, створений із прийняття (4)
Потворне верещання та шум того, як божественна істота вбивалася в землю, безумно відлунювало крізь дерева.
Чоловік, який звалив божество, однак, споглядав його з обличчям, позбавленим будь-яких почуттів.
Женіра, яка в заціпенінні витріщалася на нього — на чоловіка, від якого, здавалося, випромінювалося щось неосяжне й святе, — нарешті почула, як він заговорив:
— Опануй себе.
— Ах— — видала вона різкий видих, реагуючи на слова чоловіка — ні, маркіза Палатіо.
— Ти здатна стояти?
— Т-так.
— Тоді спускайся до вівтаря просто зараз. Твоя сестра чекає на тебе там.
— Але… що робитимете ви? — спромоглася спитати вона.
Мовчки він присів, підняв замерзле яблуко, яке вона впустила, і повернув його їй у руку.
— Очевидно, я розберуся з цим і піду слідом, — сухо заявив він, відвернувши очі, ніби розмова була завершена.
— Женіро!
— Сестро!
Сіркаль, яка в розпачі чекала під вівтарем, кинулася нагору, щойно побачила свою сестру.
— Дякую вам від щирого серця! — вигукнула Сіркаль.
— Забери її вниз просто зараз, — наказав маркіз.
Щойно Сіркаль поспіхом увела свою сестру геть, він повернув свою увагу до масивної, звивистої туші Базіліори.
"Чорт, я розумів, що вона велика, але це просто абсурдно велетенська туша", — подумав він, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Якби не Деус, вони з Женірою вже були б поглинуті.
Але ці роздуми були короткими. Маркіз дістав із пояса зілля мани й випив його повністю, не зводячи очей із залізного бруса, встромленого в піднебіння бестії.
"Засідка спрацювала, тож початковий етап виконано. Справжнє випробування починається зараз", — розмірковував він, дивлячись вниз у бік вівтаря.
Приймач Базіліора заревів від люті, і його монструозний крик змусив саму землю дрижати. Звук був настільки потужним, що здавалося, ніби він пронизує плоть, мов крижаний дощ, що шмагає кожен нерв.
[Хто… що ти таке?!]
Голос відлунив усередині його черепа — глибокий, проте розумний тон, який належав Базіліорі, істоті тепер водночас божественній і свідомій.
Його лють не викликала сумнівів, проте під нею простежувався струмінь… жаху? Слабкий слід цієї емоції пронизував лютий крик бестії.
Зі звуком, подібним до грому, створіння знову згорнулося навколо вівтаря, рвонувши вгору з такою силою, що розтрощило краї платформи. Його підйом був оскаженілим, достатнім, аби змусити Алона здригнутися.
Але ця спроба була марною. Перш ніж істота змогла дістатися вершини, фіолетові нитки вже міцно обвилися навколо її гігантської туші, стягуючи її назад до землі.
— Ти гадав, я дозволю тобі дістатися маркіза? — пролунав голос Деуса, коли той ударив по голові створіння, знову змушуючи його опуститися.
З гучним гуркотом, бог Племені Громової Змії був вкотре скинутий на землю.
Райнгард був упевнений в одному факті: маркіз Палатіо був абсолютно божевільним. Кожна заява з уст цього чоловіка була різновидом безумства, яке жодна притомна людина ніколи б не вимовила.
Принаймні так він вважав — поки не побачив усе на власні очі.
— Ха-а…
Райнгард дивився на віддалене видовище, і його рот був роззявлений від невір'я.
Там, істота божественного статусу — масивна Громова Змія — валилася на землю. Людина, яка збиває бога… Це видовище було настільки приголомшливим, що посилало трепет крізь загартоване серце Райнгарда.
І все ж…
— Це справді Деус? — пошепки спитав він у самого себе.
Минула вічність відтоді, як він бачив його востаннє. Деус став значно сильнішим, ніж Райнгард узагалі міг собі уявити.
З оглушливим ударом, Райнгард спостерігав, як Деуса вдарив гігантський хвіст створіння, відкинувши його назад крізь джунглі. Дерева вибухали на його шляху, поки його жбурляло через увесь пейзаж.
Ніби від удару масивного закляття, хмара пилу гучно звилася вгору попри зливу, що свідчило про колосальну силу удару.
Навіть для Майстра Меча подібний удар було б неможливо витримати без ушкоджень. Насправді це був удар такої сили, що міг виявитися миттєво смертельним.
Проте Деус, який стояв перед його очима, виглядав майже абсурдно неушкодженим — окрім того, що був укритий брудом та пилом.
"Унікальна навичка, мабуть", — зауважив Райнгард, видавши тихий, порожній смішок, коли збагнув, що саме зробив Деус.
У ту мить божественного нападу, Деус захистив себе, обволікши своє тіло характерними нитками, і його унікальна здібність прийняла на себе всю силу удару.
Коли Райнгард осягнув це, Базіліора — заревів від люті й дико рвонув на Деуса, і його монструозна туша шматувала землю.
Тра-а-ах!
Сам факт того, що вона сунулася по землі, викликав оглушливий гуркіт, мов передвісник катаклізму. Базалора усім своїм колосальним тулубом рвонула вперед, намагаючись ущент розплющити Деуса.
Але наступної миті, Деус зупинив катастрофу що насувалась.
Використовуючи свої фіолетові нитки, він прив'язав їх до навколишніх дерев, сплітаючи їх у імпровізований бар'єр. Оповивши власну фігуру нитками, Деус зупинив натиск створіння й оголив меч. Точним розрізом він змінив траєкторію цієї нищівної сили.
Гуп!
Базіліору відкинуло вбік, і та врізалась у величезну кручу неподалік від вівтаря. Від такого зіткнення мороз пробіг по спині Райнгарда.
"Наскільки ж сильнішим він став?"
Райнгард не міг утримати свого здивування. Він гадав, що й сам значно вдосконалився, проте постать, яку він завжди прагнув перевершити, піднялася на висоти, далекі від нього.
Коли Базіліора видала ще один проникливий крик і знову рвонула уперед, Райнгард міг лише насупитися. Попри початкове ушкодження верхньої частини щелепи від першого удару маркіза Палатіо, Базіліора зазнала мало реальної шкоди.
Вона знову пішла штурмом — цього разу не лише на Деуса, а й просто на вівтар.
Деус приготувався знову заблокувати атаку, але тепер він виглядав так, ніби перебував під явним напруженням.
— Тц.
Цокнувши язиком, Райнгард перетворився на розмиту тінь і миттю опинився просто перед Деусом.
— Я тримав це як останній козир… — тихо забурчав він, міцно впершись ногами для відбиття натиску монстра.
Він прийняв стійку: права нога висунута вперед, ліва позаду. Його права рука тримала руків'я меча, підняте високо, тоді як ліва рука підтримувала лезо.
Клац.
Звук того, як його лезо вийшло з піхов, пролунав у повітрі, і Райнгард стиснув зуби, спрямовуючи силу в праву ногу.
— Похідна—
З вибухом енергії, Райнгард змахнув мечем униз, вивільняючи прийом, який він довів до досконалості в самому серці джунглів.
— Метеоритний меч!
БА-А-АМ!
Сама земля деформувалася під тиском його леза, примножуючи гравітацію в околицях у десятки разів.
Земля розтріскалася.
Дерева розтрощилися.
Каміння розкололося.
Навіть дощ, що падав, здавалося, зупинився в повітрі, перш ніж бути роздавленим непоборною вагою.
Під цією колосальною гравітаційною силою, масивна Базіліора була загнана у землю, і її монструозний натиск був повністю зупинений.
— Усі приготування завершено. Рухайтеся далі за планом, — пролунав голос маркіза Палатіо, позначаючи кульмінацію бою.
Алон спостерігав за подіями із сумішшю захоплення й тривоги.
"Я ніколи не казав їм виснажувати себе до такої межі..."
З самого початку Алон очікував, що Базіліора лізтиме до вівтаря, і його стратегія вимагала від Деуса лише раз чи двічі зупинити натиск створіння.
Він і уявити не міг, що хтось зможе витримати таку катастрофічну силу.
Проте Деус зробив саме це, стримавши натиск бестії, яка живилася вірою протягом поколінь — можливо, і не справжнього бога, але принаймні вартого титулу божества-охоронця.
Що робило це досягнення ще більш приголомшливим — це божественна природа Базіліори, яка зменшувала шкоду від небожественних істот. Зупинити таке створіння було чимось винятковим.
Завдяки діям Деуса, Алон без труднощів завершив усі свої приготування. Озирнувшись довкола, він побачив, що Деус та Райнгард уже відступили з поля бою.
Видихнувши з полегшенням, він тихо мовив до себе:
— Ху-х…
Зітхнувши, Алон спостерігав за Базіліорою, коли та знову кинулася на вівтар.
Її оскаженілі крики прорізали повітря, безслівне гарчання, роздратування після того як її просування блокували знову й знову. Чисте насильство її натиску, було живим катаклізмом. Утім, спостерігаючи за наближенням цієї катастрофи, Алон спокійно складав послідовність Вавилонських жестів.
— **Зняття**, — вимовив він, і його голос був спокійним.
Час, який Алон виграв із моменту свого початкового удару по Базіліорі, слугував трьом життєво важливим цілям:
По-перше, відновлення мани.
Його суворо обмежені запаси мани означали, що навіть одне закляття могло майже повністю спустошити його. Йому потрібен був час для відновлення сили.
— **Коливання**, — вимовив він, переходячи до другого кроку.
Цей етап включав розрив потоку віри, спрямованого на Базіліору, та затримку, аби закляття, накладені Племенем Громової Змії, повністю активувалися.
Хоча велика накопичена віра Базіліори захищала його від серйозних ушкоджень, ритуальні послаблення племені неодмінно змінять баланс.
Нарешті...
— **Розширення**.
...Останній крок залежав від його артефакту, Кулона Пожирача Очей, який точно вказував на вразливі місця Базіліори.
Із цим остаточним приготуванням, Алон повернув свою увагу до гігантської істоти, коли та почала підніматися на вівтар.
— **Безіменний Закон**.
Цими словами Алон вивільнив своє закляття на вівтар.
— ...
БА-А-АМ!!!
Гігантська споруда, що вже вкрилася тріщинами, обвалилася з ревом, який, здавалося, ламав самий світ.
ХЛЮП!
Зсередини вибухнув потік води, поглинаючи все на своєму шляху. Злива змила навколишню територію й занурила половину масивного тіла Базіліори у свій потік.
Попри хаос, що вибухав навколо нього, Алон залишався спокійним. Це все було за планом — ситуація, з якою він зіштовхувався незліченну кількість разів під час дослідження «Психоделії». У грі спричинення повинні в джунглях, вимагало знищення одного з багатьох Вівтарів Дощу, і тепер реальність віддзеркалювала ту подію.
Він подивився вниз на сцену, що розгорталася внизу. Усе було готово.
Базіліора тепер мучився від послаблень Племені Громової Змії, наполовину занурений у воду й пронизаний крізь пащу гігантським, магічно переплавленим списом — громовідводом, створеним за допомогою племені.
Залишалася тільки одна робота: завдати остаточного удару.
— **Постава Бога Грому**, — пробурмотів Алон.
У той момент Деус та Райнгард, які знайшли прихисток на височині в джунглях у безпеці від повинні, побачили, як розгортається сцена.
Під похмурим, попелясто-сірим небом яскраве світло вирвалося від маркіза Палатіо в центрі всього. Сяйво, здавалося, розкололо світ навпіл.
— Що, це у біса, таке…? — лайнувся Райнгард, і його обличчя виражало цілковите невір'я.
Деус, сповнений свіжої поваги, стиснув руків'я свого меча, не в змозі відвести очей.
І тоді це сталося.
Позаду маркіза двоє сяючих очей матеріалізувалися, ніби висічені в самій матерії реальності. Коли сіре небо розкололося, яскраве світло зійшло — чисте, палаюче й немилосердне, розсікаючи бурхливі небеса святим сяйвом.
.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]