Розділ 107 - Бог, створений із прийняття (2)
Кабінет герцога Комалона.
— ...Отже, це була невдача? І яйце Тіньового Дракона в маркіза Палатіо?
— Вірно.
Темний ельф безтурботно кивнув, і герцог Комалон видав невеселий, сухий смішок.
— Маркіз Палатіо… Які справи в нього взагалі могли бути в залі з яйцем Тіньового Дракона?
— Точний мотив залишається незрозумілим, але, схоже, він діяв за чиїмось запрошенням.
— Запрошенням? Від кого?
Темний ельф не надав жодної відповіді на запитання герцога. Збагнувши відсутність відповідей, герцог Комалон видав розчароване зітхання.
— Маркіз Палатіо… з усіх людей…
Він задумливо зробив коротку паузу, після чого поклав перо, яким бавився, назад на стіл.
— А що з нашими іншими домовленостями?
— Усі інші аспекти просуваються послідовно, за винятком яйця Тіньового Дракона. Часу залишається небагато. Піддослідні розвиваються згідно з прогнозами.
Почувши це, герцог важко видихнув.
— Переконайся, що кожна деталь у порядку.
— Зрозумів.
— І щодо маркіза Палатіо…
Слова герцога знову обірвалися.
— ...Чи варто нам зробити спробу повернути яйце Тіньового Дракона?
Темний ельф обережно поставив запитання, але герцог заперечно похитав головою, відкидаючи цю думку.
— Непотрібно. З огляду на те, що пробудження провалилося, яйце Тіньового Дракона більше не має значення для нашого задуму.
— ...Якими будуть ваші накази?
— Відправ піддослідних.
— Піддослідних?
— Саме так. Вони в будь-якому разі пережили своє призначення, тож ліквідуй їх. Якщо ми зможемо оцінити силу маркіза під час цього — це буде додатковою вигодою.
— Буде виконано.
— Подбай, щоб вони мали правдоподібний привід.
Коли темний ельф вклонився й зник із очей, герцог Комалон мовчки спостерігав, і його риси обличчя затьмарилися від спантеличеності.
— Як взагалі йому вдалося забрати яйце Тіньового Дракона…?
Його розум не міг сформувати логічної картини, і на його обличчі виразно читалося здивування.
Він глибоко вдихнув, намагаючись угамувати неспокій, який почав вирувати всередині нього.
У цей критичний момент, коли грандіозний задум наближався до своєї кульмінації, йому було вкрай необхідно зберігати самовладання.
Хоча б задля однієї причини.
"Усе заради грандіозного задуму".
Він подумки повторив мантру, яку казав собі вже незліченну кількість разів.
————
"Чи це могло бути помилковим сприйняттям?"
Райнгард знав.
Він усвідомлював можливість того, що може помилятися.
Ні, він майже з упевненістю відчував, що це, ймовірно, було або хибним судженням, або простою грою розуму.
Тому що за будь-якими раціональними мірками це було неможливо.
Спина маркіза Палатіо, який жив у Королівстві Астерія, не могла реально мати жодної схожості з неймовірною статуєю, яку він бачив усередині Території Нічної ходи ста демонів.
"Мабуть, так і є".
Навіть приймаючи ірраціональність та високу ймовірність збігу, він не міг завадити своєму розуму накладати на чоловіка перед ним образ, випалений у його пам'яті.
Довге чорне пальто, що розвівалося, та два геть різних ока — одне темне, інше блакитне.
Це був ідеальний збіг.
Інтенсивний спогад про ту мить лише підсилювався чистим смертельним страхом, який він відчув, назавжди закарбувавши образ Нічної ходи ста демонів та статуї позаду них у його думках.
Порожньо витріщаючись у своєму остовпінні, Райнгард дивився на постать попереду, поки—
— Знищити порушників!
Раптовий вигук з боку Племені Громової Змії повернув його до тями.
Він підняв меч, спрямовуючи магію в лезо.
Але потім—
— …?
Він миттєво зупинив свої рухи.
Воїни Племені Громової Змії, які ще мить тому здавалися готовими до атаки зі зброєю напоготові, тепер стояли абсолютно нерухомо, сильно тремтячи.
І в ту мить Райнгард це відчув.
Пасма Цзицюань простягалися по всьому лісу.
Невидимі для звичайного ока, ті, хто був здатний відчувати магію, могли спостерігати, як нитки розширюються по всій околиці, мов павутиння, ув'язнюючи кожного соплемінника до єдиного.
Єдиним чоловіком, який чинив бодай якийсь опір, був—
— Прокляття—!
Чоловік, який цілився мечем у маркіза Палатіо.
На жаль, він також тепер був повністю зв'язаний.
— ….
На відміну від інших, у яких нитками були скріплені лише кінцівки, чоловік, що стояв просто перед Алоном, був майже повністю оповитий нитками Цзицюань, мов мумія, із залишеною вільною лише головою.
До якої міри?
Нитки були натягнуті настільки туго, що в секунду чоловіка могло розрізати на дрібні фрагменти.
А вираз обличчя Деуса, коли той дивився на чоловіка, який мав зухвалість наставити меч на маркіза, був настільки крижаним, що його можна було назвати морозним — відчутний холод, який міг відчути кожен.
"Схоже, меч належить не Калібану, а самому маркізу Палатіо".
Райнгард, обмірковуючи цю думку у своїй голові, спостерігав, як протистояння завершилося з приголомшливою швидкістю, залишаючи його з неясним відчуттям порожнечі.
"Я навіть не міг це осягнути… Наскільки ж сильним стає цей чоловік?"
Поки Райнгард боровся з уколом заздрості до Деуса, який явно просунувся в силі за той час, поки Райнгард не спостерігав за ним—
Увага Алона зосередилася на непокірному воїнові Племені Громової Змії, який у масці звивався в кайданах.
"Було розумно привести Деуса… хоча…"
Алон видав тихе зітхання, спостерігаючи за винятково яскравими, сяючими нитками Цзицюань, що переливалися в повітрі.
Звісно, він міг би й сам підкорити їх спалахом пронизливого холоду, який міг закликати, зробивши діалог можливим. І все ж залучення Деуса безсумнівно спростило справи.
Проте крапля побоювання з'явилася в думках Алона.
Причина? Ці сяючі нитки Цзицюань, уперше продемонстровані Деусом у присутності Алона, були моторошно схожими на техніку, яку Деус використовував під час свого пробудження в гріх — якщо ігнорувати різницю в забарвленні ниток.
"…Точно ні".
Злегка повернувши голову, Алон кинув погляд назад на Деуса.
— Мені стратити їх, маркізе? — спитав Деус у своїй характерно рівній, позбавленій емоцій манері.
— Ні.
Коли Алон відповів, він не був упевнений, чи варто відчувати полегшення, чи ще більшу тривогу.
"Ця здібність може бути просто природною навичкою Майстра Меча, а не обов'язково пов'язаною з його пробудженням як одного з П'яти Великих Гріхів. Утім…"
Відкинувши цю думку, Алон подивився на приборканого воїна, злегка насупивши брови.
— ...Зазвичай вони не мобілізуються так швидко після виявлення чужинця. У чому причина цього?
Оглядаючи десятки членів Племені Громової Змії, які оточували його, Алон злегка нахилив голову в легкому спантеличенні, після чого легенько знизав плечима.
"Схоже, нам доведеться побалакати".
Спостерігаючи, як воїн гарчить голосом, більше схожим на звіриний, ніж на людський, Алон зітхнув.
— Я прибуду до відображення неба на мілководді. Зустрічай прийдешній світанок із радістю, бо я радітиму йому разом із тобою.
При цій несподіваній заяві Алона, Еван, Деус та Райнгард обмінялися спантеличеними поглядами.
Однак—
— !
Це дещо ліричне, розтягнуте висловлювання, здавалося, мало ефект. Воїн, який до цього гарчав, замовк, і його очі за маскою широко розплющилися від шоку.
Помітивши це зрушення, Алон продовжив:
— Що скажеш? Цього достатньо, аби заслужити зустріч із вашим вождем?
Сам Алон не мав жодного уявлення, що означали його слова.
Але він мовив їх із такою впевненістю тому, що чітко пам'ятав свою зустріч із Племенем Громової Змії в грі. Один квест включав це плем'я, і NPC використав саме цю фразу, щоб отримати мирний вхід.
Впевнений, але все ж насторожений, Алон спостерігав за воїном.
— Як… як ти можеш знати ці слова…? — вимовив воїн у невірі, але зрештою поступився.
— ...Іди за мною.
Задоволений, Алон дозволив легкій усмішці з'явитися на обличчі.
Ступивши до селища Племені Громової Змії, першим враженням Алона була глибока таємничість.
Хоча він бачив його зображення багато разів раніше, перебувати там особисто було геть іншим досвідом. Селище Племені Громової Змії було зведене на руїнах стародавніх споруд.
Очі Алона оглянули територію.
Житла, що нагадували ельфійські домівки, були облаштовані всередині дерев, тоді як інші були зроблені з відремонтованих руїн. Члени Племені Громової Змії, виходячи з цих будівель, спостерігали за групою Алона з обережними, підозрілими поглядами.
Поки загін рухався крізь селище під пильними очима племені, вони дісталися центра, де стояв величезний храм.
Алон захоплювався величчю храму, який здавався не стільки зведеною спорудою, скільки природним компонентом оточення.
Воїн у масці з чотирма рогами зробив жест у бік храму й мовив:
— Ідіть за мною.
Увійшовши всередину храму, група невдовзі дісталася великого внутрішнього намету. Там вони зіткнулися з літнім чоловіком, одягненим у біле хутро, подібне до одягу інших жителів племені.
"Він не той вождь, якого я пам'ятаю з гри", — подумав Алон, вивчаючи старійшину.
Попри зморшки навколо очей, погляд старійшини був проникливим і гострим, коли той оглядав Алона.
— ...Мені сказали, що ви попросили про аудієнцію зі мною, — мовив старійшина. — Це відповідає дійсності?
Почувши, що до нього звертаються як до «шановного гостя», Алон на мить виглядав спантеличеним. Потім він зрозумів — це безсумнівно було завдяки фразі, яку він мовив раніше.
"Саме так. Того NPC також прийняли як шановного гостя".
Згадавши молоду дівчину NPC, яка супроводжувала його крізь джунглі лише для того, щоб піти, як тільки квест було завершено, Алон зробив тихий внутрішній кивок.
— Так, це правда, — відповів він.
— Спочатку я назву вам своє ім'я. Я лідер Племені Громової Змії, якого звуть Мудрий Ашґул, — мовив старійшина.
— Я маркіз Палатіо, — відповів Алон.
Коли старійшина шанобливо нахилив голову, Алон відповів тим самим жестом і надав власне представлення.
— Прояви свою повагу, — наказав Ашґул.
За його наказом соплемінник, який раніше носив маску з чотирма рогами, зняв її.
"…Жінка?"
Алон про себе здригнувся. Він вважав воїна чоловіком, але це виявилася молода дівчина з юним обличчям. І не абихто—
"…Швидка Сіркаль?"
— Я Швидка Сіркаль, — оголосила вона.
Розуміння осяяло Алона. Вона була тією, кому долею було призначено стати наступним вождем Племені Громової Змії. Володіючи цими новими знаннями, він подивився на неї з відновленим інтересом.
— А тепер, — продовжив Ашґул, — чи можу я запитати, яка мета привела вас шукати зустрічі зі мною?
На запитання старійшини Алон почав обмірковувати, як найкраще сформулювати свою мету.
Він деякий час мовчав, глибоко занурений у роздуми, але невдовзі з тихим, рішучим кивком, здавалося, прийняв рішення.
— Мета, з якою я прибув до Племені Громової Змії, — розпочав він, дивлячись Мудрому Ашґулу просто в очі, — це здолати божество, якому ви поклоняєтеся — Базіліору Приймача.
При цій приголомшливій заяві всі присутні оніміли, і їхні роти роззявилися від чистого остовпіння.
.
.
.
(П.П Оп, оп, а ось і Базіліора, нарешті дійшли до цього моменту.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]