Розділ 105 - А чому ні? (2)
Селім Мікарло, магістр Синьої вежі та чарівник 8-го кола, який міг керувати Первісною магією, був абсолютно не в змозі осягнути, що відбувається.
— Він відкрив її? Як таке взагалі можливо?
Він кілька разів кліпнув очима, але картина перед ним не змінилася.
Маркіз Палатіо відімкнув двері — подвиг, який вимагав двох тяжких років життя Селіма, — менш ніж за пів хвилини. Тепер маркіз уже ступав крізь них.
Борючись із шоком, Селім різко отямився й спробував щось вигукнути услід маркізу. Але до того часу, як він повернув собі самовладання, той уже подолав першу перешкоду й зник у глибині.
Селім кинувся до тепер уже відчиненого першого бар'єру, розглядаючи його із глибоким невір'ям.
Пересічному спостерігачу це здалося б не більше ніж стіною, але Селім, чарівник його рівня, усвідомлював, із чим зіткнувся. Він знавав про неймовірну складність, необхідну для відкриття цього оманливо простого проходу.
Лише чарівник 8-го кола, такий як він сам, міг присвятити необхідний час та енергію, щоб розпечатати подібні двері. Але була ще одна, значно шокуюча деталь:
"…Метод, який він використав… точно такий самий, як і мій".
Техніка, яку маркіз Палатіо застосував для зняття бар'єра, повністю збігалася з тією, на виявлення якої Селім витратив цілий рік.
"Що… відбувається?"
Сумніви виром кружляли в голові Селіма Мікарло. Він розвернувся й витріщився в прохід, яким пішов маркіз.
Хоча Селім завжди відчував певну цікавість до маркіза, його інтерес був стриманим. Зрештою, той чоловік був об'єктом захоплення його пихатої учениці Пенії — кимось, хто все ще практикував стару, примітивну магію.
Утім, особиста зустріч із маркізом трохи збила це зацікавлення.
Звісно, чутки й поведінка Пенії натякали, що маркіз був винятковим, але перше враження Селіма не відповідало настільки високим похвалам.
"Його запаси мани мізерні, магічна майстерність ледь сягає 4-го кола, а внутрішнє око залишається сплячим. Навіть враховуючи використання первісної магії, він усе одно залишається посередністю".
Безліч вад, які помітив Селім, змусили його дивитися на маркіза як на слабшого чарівника, молодшого колегу з сумнівним потенціалом.
Він навіть на мить замислювався, що Пенія взагалі могла угледіти в цьому чоловікові, аби відчувати таку повагу й трепет.
Але ці думки були плинними. Дуже скоро Селім спіймав себе на тому, що йде за маркізом, слідуючи за ним до другого бар'єра.
І там, перед другим бар'єром — тим самим, який навіть Селім ще не підкорив, — стояв маркіз, судячи з усього, глибоко занурений у роздуми.
Бачачи це, Селім примусив себе мовчати. Натомість він вирішив спостерігати, дивуючись, що саме спробує зробити маркіз.
Другий бар'єр був чимось, що Селім так і не зміг відчинити.
Фактично він взагалі піддавав сумніву можливість його відкриття.
Як і перший, другий бар'єр на перший погляд здавався звичайним. Але для пробудженого зору Селіма це був лабіринт із тисяч вишукано накладених магічних кіл.
Тисячі складних і переплетених магічних структур — настільки заплутаних, що Селім досі не зміг осягнути їх у всій повноті.
Попри це, гострий розум Селіма вже вивів теорію щодо шляху до відкриття:
"Знайти ключове магічне коло серед тисяч інших".
Але йому ще не вдалося відшукати цей ключ.
Якби бар'єр був фізичними дверима, це були б двері з десятками тисяч замочних шпарин.
Перевірка кожного магічного кола одне за одним була фактично неможливою, оскільки це вимагало розплутування та інтерпретації тисяч хитромудро зав'язаних конструктів — праця, яка забрала б десятиліття, якщо не більше.
Згадуючи це, Селім відчув хвилю зневіри.
І все ж маркіз Палатіо — чи краще сказати, Алон — злегка нахилив голову, ніби відчуваючи увагу Селіма.
Звісно, Алон не мав реальних причин перейматися Селімом. Налагодження зв'язків із магістром Синьої вежі могло бути корисним, але не було критично важливим для його цілей.
Настороженість Алона виникала натомість із химерної надії, яку він бачив відображеною в погляді Селіма Мікарло.
Раніше, коли Алон без роздумів відкрив перший бар'єр, Селім витріщався на нього з роззявленим від цілковитого остовпіння ротом.
Тепер Селім стояв усього в кількох кроках, спостерігаючи за ним із жадібною цікавістю дитини, яка очікує на чергове диво.
"Він згадував, що у нього пішов рік на відкриття перших дверей?"
Алон не вважав Селіма Мікарло дурнем.
Навпаки, він вважав його грізним магом.
Зі знань Алона, два бар'єри, які захищали це святилище відлюдника, за переказами вважалися непохитними навіть для дванадцяти магів 7-го кола, які працювали б разом протягом шести місяців.
Те, що Селім, чарівник 8-го кола, розпечатав перший бар'єр самотужки, було доказом його дивовижного таланту.
Саме через це Алон вважав відчутний сповнений надії погляд цього чоловіка надзвичайно важким.
Алон відкрив браму до Святилища Відлюдника… просто тому, що знав рішення.
"Перший бар'єр піддається втручанню мани. Викриви прямий потік мани в півколо, і він відкриється… Другий бар'єр? Ключем є п'яте магічне коло з верхнього правого діагонального кута".
Володіючи такими знаннями, Алон міг легко відчинити двері, спрямувавши свою ману. Проте відчутні очікування, які випромінював Селім позаду нього, заважали діяти без зупинок.
Якщо Алон без зусиль відчинить браму лише пасмом мани, Селім неминуче відкриє для себе болісну правду — що виснажливий рік досліджень, який він інвестував, був абсолютно марним.
— Хм…
Алон не мав жодного зобов'язання перейматися почуттями Селіма Мікарло. Але як колега в дослідженні магії, він розумів нищівний розпач, який послідує за таким відкриттям.
"…Чи варто мені виконати якусь магію?"
Якраз коли Алон вирішив запропонувати Селіму великодушний обман, Селім, спостерігаючи за ваганнями Алона, почав трактувати їх як ознаку складності.
"Можливо, другий бар'єр виявляється занадто складним навіть для нього?"
Іскра очікування в очах Селіма згасла, коли він спробував приборкати власні надії.
І тоді, у цю мить—
— Ху-х…
Маркіз Палатіо тихо видихнув і зівів руки у Вавилонський жест.
Селім, заворожений, уважно спостерігав. Хоча він чув, що маркіз використовує первісну магію, це був перший раз, коли він бачив її виконання на власні очі.
Вивчаючи метод Алона, він побачив, як маркіз щось тихо пробурмотів. Потім між великим і вказівним пальцями Алона матеріалізувалася невелика сфера світла.
Селім відчув це миттєво.
— Що…?
Первісне відчуття тривоги пронизало Селіма Мікарло. Інстинктивно він насупився й почав проводити ману для захисного закляття. Його реакція була майже миттєвою — чистий рефлекс.
Але потім—
— !
Те, що побачив Селім, змусило його повністю завмерти.
Позаду Алона, зависнувши в повітрі, були два масивних, нерухомих ока.
Думки Селіма зупинилися — чи, точніше кажучи, він примусив їх зупинитися.
Тієї ж миті, як він побачив ці очі, тієї секунди, як вони потрапили в його сприйняття, він точно знав одну річ:
Осягнути те, що стояло перед ним, призведе лише до одного можливого кінця — смерті.
Єдине, що Селім не міг контролювати, однак, це свій власний зір.
Досягши 8-го кола, його зір загострився, щоб інтуїтивно розуміти майже все, що бачив. На відміну від його свідомості, його очі продовжували аналізувати явище на інстинктах.
І тоді це почалося.
Світ навколо Селіма потемнів.
Коли його зір нарешті прояснився, він побачив це:
Кругла безодня — провалля настільки глибоке, що здавалося, ніби воно втягує саму його душу у свою порожнечу.
Те, що було далі — це проблиск блідих зіниць у цій темряві.
Останнє видовище, яке він зафіксував, було—
— Кх…
— Гігантське око.
Масивна присутність, настільки абсолютна, що вона змушувала його почуватися беззначною порошинкою.
Воно дивилося просто на нього.
"Я помру".
Усвідомлення вдарило по ньому, і на коротку, порожню мить розум Селіма згас.
Потім—
ГР-Р-Р-Р-РУМ!!!
Оглушливий рев заповнив його вуха.
— !
Повернувшись до тями, Селім подивився вперед.
Воно було там.
Другий бар'єр, який опирався всім його спробам понад рік, тепер повільно зі стогоном відчинявся, масивні двері шкреблися одна об одну.
За отвором стояв маркіз Палатіо, споглядаючи на нього.
Його обличчя не виражало жодних почуттів — абсолютно незворушне.
— …Ха.
Свідчачи це, Селім Мікарло видав сухий, майже мимовільний смішок.
"Він приховував свою справжню силу увесь цей час. То ось воно що…!"
Хоча це тривало менше секунди, сам факт споглядання цього кинув ману Селіма Мікарло в хаос і змусив його руки неконтрольовано тремтіти, коли він намагався сформувати закляття.
І все ж він не міг припинити сміятися.
Навіть із примарою смерті так близько, його сміх не зупинявся.
Це його нестримна цікавість підтримувала його.
Те саме ненаситне прагнення, яке підняло його до статусу магістра Синьої вежі та чарівника 8-го кола.
Тепер ця сама цікавість була захоплена неосяжними магічними знаннями, якими очевидно володів маркіз Палатіо, знаннями, які безсумнівно приховували силу, значно вищу за те, свідком чого Селім щойно став.
І тому Селім сміявся.
Спостерігаючи за цією реакцією, Алон, не міг не подумати:
"…Зачекай, він що, справді радий цьому?"
У розпалі створення своєї магії, Алон думав: "Звісно, як чарівник 8-го кола, Селім Мікарло не буде обманутий чимось настільки базовим, як ця проста демонстрація".
Проте ось він стояв — сяючи від щастя, ніби переповнений радістю. Алон був на мить спантеличений цією несподіваною реакцією.
Подолавши другий бар'єр, Алон нарешті ступив до внутрішньої зали Святилища Відлюдника.
Всередині було невиразно — тьмяно освітлено, нагадуючи скромний інтер'єр сільського фентезійного житла, облаштованого в печері.
Але Алон прийшов не за краєвидами. Без затримок він підійшов до робочого столу, розташованого в кутку святилища.
І там він знайшов свою мету.
"Є".
На відміну від темного браслета, який він придбав раніше, цього разу предметом був браслет чисто білого кольору — Рука Мандрівника. Алон надійно сховав його серед своїх речей, дозволивши собі легку усмішку.
Потім—
— ?
Він помітив шматок пергаменту на столі, написаний стародавньою мовою. Опустивши очі, він прочитав текст:
— Магу без повного серця, який відмовився від компромісів, який згадав слова, що були забуті… я заповідаю свою спадщину.
Алон зробив паузу.
Формулювання здавалося знайомим — воно було майже таким самим, яке він знайшов під час отримання Яйця Тіньового Дракона.
— Хм…
Вивчивши пергамент на мить, Алон знизав плечима й поклав його назад.
Коли він розвернувся, його очі зустрілися із Селімом Мікарло, який усе ще усміхався — яскраво, майже тривожно.
Трохи збентежений, Алон звернувся до нього:
— Я забрав те, за чим прийшов. Якщо ви чогось бажаєте, магістре Синьої вежі, будь ласка, пригощайтеся.
Насправді, з магічної точки зору тут мало що залишалося; жодних книг чи текстів з магії ніде не було видно.
— Ось як? Тоді я з вдячністю прийму це, — відповів Селім, рухаючись до столу, який Алон щойно залишив.
Там він помітив пергамент, який вивчав Алон. Піднявши його, Селім зрозумів, що той написаний стародавньою мовою, яку він не міг розшифрувати. Мовчки він сховав його.
За звичайних обставин він міг би розпитати Алона про це. Однак Селім витлумачив рішення маркіза залишити його як тонкий натяк — можливо, мовчазне прохання облишити цю тему.
"Він, ймовірно, хоче, щоб я вчинив із цим стримано".
Вважаючи, що розпитувати Алона буде марно, Селім вирішив віднести пергамент магістру Червоної вежі, відомому своєю майстерністю в перекладі стародавніх текстів.
Думки Селіма блукали. Окрім змісту пергаменту, чого він справді прагнув — то це обговорити магію з Алоном.
Його цікавість не була чимось, що можна було легко придушити.
І тому—
"…Я мушу знайти спосіб стати ближчим до нього".
Коли Селім роздумував, як скоротити дистанцію, йому спала на думку ідея.
— А, Пенія!
Згадавши свою ученицю, Селім раптом зрозумів, чому горда Пенія була так зачарована маркізом Палатіо.
Йому не знадобилося багато часу, щоб сформулювати задум:
"Замість того, щоб залишатися знайомими, хіба не було б простіше зблизитися з ним, якби він був чоловіком моєї учениці?"
Чи надавав він перевагу своїй учениці, чи власній ненаситній цікавості, залишалося двозначним.
Але одна річ була зрозумілою:
"Я зроблю все, щоб це вдалося".
Сповнений рішучості, Селім подивився на Алона з такою силою, що його погляд можна було назвати майже палким.
— …Чому я відчуваю тривогу?
Бачачи, як вираз обличчя Селіма змінюється на щось дивно рішуче — його сміх тепер межував із чимось бентежним, — Алон не міг відкинути від себе зростаюче відчуття тривоги.
Щось дивне насувалося, і Алон це відчував.
.
.
.
(П.П Що до Пенії, то вона стала моїм 4-тим улюбленим персонажем новели, після деяких подій котрі в подальшому стались "до цих подій, ще дууууже далеко")
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]