Розділ 102 - Руїни Малакки(2)
Алон та Еван разом із загоном Ліян вирушили до руїн Малакки.
— Маркізе… що далі ми йдемо, то вологіше стає повітря, — зауважив Еван, і на його обличчі виразно читалося незадоволення.
— І справді, — погодився Алон, спостерігаючи за дискомфортом Евана.
"Я знав, що клімат тут вогкий, але це гірше, ніж я уявляв. Справді неприємно", — подумав Алон, намагаючись приховати власну збентеженість.
Він поправив одяг, відчуваючи під пальцями вологу тканину.
"Треба якнайшвидше закінчити тут справи й вшиватися звідси".
Пройшовши ще трохи, один із членів групи запропонував:
— Нам варто зробити перепочинок.
Вони дісталися приблизно середини шляху.
Поки вони відпочивали, Алон поговорив із Ліян і дізнався причину, чому вона та її супутники прямують до руїн Малакки.
— ...Малакку вважають магічними руїнами?
Магічні руїни.
У Ронавеллі знайдені руїни набували різних форм — деякі приховували скарби, інші містили спадщину чи збережені знання і таке інше.
Серед них магічні руїни мали особливий попит серед магів, оскільки в них часто зберігалися артефакти ще з Епохи Забутих Богів.
Проте…
"Хіба в грі Малакка не була звичайнісінькими руїнами?"
Він безліч разів проходив цей регіон під час гри в «Психоделію», полюючи на унікальні для джунглів артефакти, як і під час сюжетного етапу в Раксасі.
Спогади про міні-ігри в джунглях усе ще були свіжими в його пам'яті.
— Це не підтверджено, але така ймовірність є, — відповіла Ліян.
— У вас є якісь докази? — допитувався Алон.
— Так. Нещодавно дослідники порівняли архітектурні особливості руїн Малакки з уже відомими магічними руїнами. Завдяки картам, складеними дослідниками, вони виявили дивовижну схожість, — пояснила Ліян.
Для Алона це було новиною.
— Я знав про руїни Малакки, але ніколи не думав, що вони можуть бути магічними. Це цікаво.
— Еге ж? Я б і сама про це не дізналася без Теона. Зважаючи на перші звіти, надіслані до табору, я вважала, що це пересічні руїни. Усі ці нові дані з'явилися виключно завдяки Теону, — мовила Ліян.
Почувши це, Алон подивився в бік Теона, який відпочивав неподалік.
Теон на мить зустрівся з ним поглядом, а потім швидко відвів очі, вдаючи, ніби нічого не помітив.
Алону це здалося дивним, але він не став розвивати тему.
— Тож у руїнах Малакки потенційно можуть зберігатися артефакти Епохи Забутих Богів? — поцікавився Алон.
Ліян задумливо схилила голову.
— Хм, гадаю, це малоймовірно. Коли дослідники й чарівники вперше знайшли руїни Малакки, вони повідомили, що не виявили нічого істотного. Щонайбільше ми можемо розкопати якісь академічні записи.
Алон розуміючи хитнув головою, але тоді Ліян поставила йому зустрічне запитання:
— До речі, маркізе, а яка ваша мета візиту до руїн?
Алон на мить замислився, а потім дав двозначну відповідь:
— Один знайомий попросив мене про це.
— Прохання?
— Так, вони попросили мене прийти до руїн Малакки.
Це зацікавило Ліян, але, відчувши його небажання вдаватися в подробиці, вона вирішила більше не розпитувати.
Алон був вдячний їй за тактовність і змінив тему:
— Зачекай, а чи припустимо так вільно ділитися подібною інформацією? Раніше я нічого про це не знав.
— А-а, — Ліян хитнула головою, зрозумівши його думку. — Усе гаразд. Навіть якщо руїни й мають спільні риси з магічними, ймовірність того, що вони насправді такими є, дуже мізерна. А шанси знайти артефакти взагалі прямують до нуля. Будь-які наукові відкриття все одно згодом стануть публічними, тож підстави для таємничості відсутні.
Після її пояснення Алон запитав:
— Тобто ваша мета — просто перевірити, чи є руїни Малакки магічними?
— Саме так. Червона вежа вправна в «тлумаченні», а Зелена вежа спеціалізується на «виявленні», тому для цього дослідження ми сформували спільну групу.
Потім Ліян детально розповіла, як саме з цією метою було зібрано магічний загін розвідки.
— Як тільки цей огляд завершиться, ви одразу вирушите назад, вірно? — спитав Алон.
— Якщо тільки на півночі немає іншого недослідженого регіону, який потребує огляду, скоріш за все так і буде.
— ...Недосліджений регіон на півночі.
Алон тихо повторив ці слова, згадуючи все, що знав про ту північну територію.
"Те місце... У майбутньому воно обов'язково стане володінням однієї з Чотирьох Великих Фракцій — Нічної ходи ста демонів".
Нічна хода ста демонів.
Вони постали в середині та на пізніх етапах «Психоделії», сіючи хаос разом із П'ятьма Великими Гріхами, що зійшли в ту епоху.
Славнозвісні тим, що перетворили й без того ослаблене союзне королівство на суцільну катастрофу, члени Нічної ходи ста демонів, особливо їхній ватажок, були сумнозвісними через свої кошмарні випробування.
"Особливо бос Нічної ходи ста демонів, "Король Потвор", від одного спогаду про якого в мене досі холоне кров".
— Недосліджений північний регіон... можливо, розумніше буде туди не сунутись.
— ? Чому ви так кажете?
— Я чув від одного знайомого, що це може бути вельми небезпечно, — відповів Алон.
Чотири Великі Фракції, подібно до Зовнішніх Богів у лорі цього світу, зазвичай залишалися неактивними, якщо тільки П'ять Великих Гріхів не прокидалися й не сходили на землю.
Виявивши рідкісний жест доброї волі, Алон дав свою пораду.
— Продовжимо нашу подорож!
Він підвівся на ноги, залишивши спантеличену Ліян позаду.
"…Сподіваюся, все буде гаразд", — подумав він, хоча коротка, нерозбірлива тривога промайнула в його голові, коли він на мить згадав про Деуса.
Важкий, вогкий ранок тривав…
За деякий час загін нарешті дістався храму Малакки.
Через затягнуте хмарами небо визначити точний час було важко.
— Нам слід негайно проходити всередину.
Усвідомлюючи, що руїни не належать до небезпечних зон, чарівники не вагалися.
Вони рушили до внутрішніх секцій разом із найманцями й провідниками, палаючи бажанням розпочати дослідження.
— Нам теж заходити? — спитав Еван.
— Так.
Алон, який вивчав стародавню пірамідоподібну структуру руїн, ступив уперед разом із Еваном.
Всередині, руїни зберігали тривалі наслідки високої вологості — мох повністю заповнив щілини між камінням.
У міру просування, Алон раптом згадав дещо, сказане йому Кретинією Сіян:
— ...Ви збагнете причину, як тільки опинитеся там.
Чесно кажучи, Алон досі не міг осягнути мотивів Сіян, яка відправила його сюди.
Хоч скільки він міркував, він не міг вибудувати навіть бодай якесь правдоподібне припущення.
"Що ж це може бути?"
Зануреного в думки Алона повернуло до реальності зауваження Евана:
— О, а тут прохолодніше.
У цей момент Алон нарешті окинув поглядом інтер'єр руїн.
— …
Там, у буквальному сенсі, нічого не було.
Окрім вкритих мохом каменів, єдиною помітною деталлю залишалася величезна кам'яна плита в центрі, достатньо простора, щоб на ній вільно розмістилася сотня людей.
Окрім цього, це була просто величезна порожнеча.
"Що взагалі можна дізнатися в такому місці?" — дивувався Алон.
Стоячи в прохолодному повітрі, загадкова фраза Сіян знову відлунювала в його пам'яті.
Алон ще раз оглядів порожні руїни.
Коли його погляд повільно піднявся вгору…
— ?
Він щось побачив.
Те, що здавалося малюнком, насправді виявилося текстом.
Алон одразу впізнав у цьому письмо, інстинктивно збагнувши його зміст так, ніби це було для нього чимось абсолютно природним.
Він уже відчував щось подібне раніше, коли вивчав табличку в руїнах, які колись займав Клан Драконідів.
— Яйце Священного Дракона.
Попри руйнівну силу часу, напис залишався чітко читабельним.
— ...«Заломити»? — пробурмотів він, читаючи слова під ним.
Гуп.
Звідкись здалеку линув звук закриття чогось масивного.
Трісь!
За цим пролунав різкий звук наче щось ламалось.
"Виходить, це й справді навряд чи магічні руїни, попри всю схожість", — думала Ліян, усе ще оглядаючи раніше порожні руїни.
Але раптом різкий звук тріскоту змусив її здригнутися.
— !?
Один із магів Зеленої вежі, який зайшов разом із нею лише кілька митей тому, тепер нерухомо лежав на землі.
Його голова була розтрощена.
Хрум, хрум. Жжж!
Неподалік потворно великі комахи поглинали рештки чарівника.
— Ох!
— Що… що це, у біса, таке!?
— Це неймовірно—
Один чарівник виблював від огиди, а інші закричали від жаху.
Проте незабаром усі вони почали готувати закляття, зосередивши увагу на монструозних комахах, які тепер усе більшою кількістю з'являлися по всьому просторому приміщенню руїн.
"Звідки тут мутанти з джунглів?!"
Ліян не могла збагнути ситуацію, але часу на роздуми не було.
Вона також почала готувати свою магію.
Однак невдовзі на неї чекало шокуюче відкриття.
"Чому… моя магія не…!?"
Все було просто й водночас жахливо: магія не формувалася.
Коли комахи почали роїтися, Ліян відчайдушно спробувала знову випустити закляття, і її обличчя охоплювала дедалі більша паніка, але все було марно.
"Мана… вона розвіюється…!"
Щойно вона вивільняла ману для формування закляття, як та хаотично розчинялася в повітрі.
Збагнувши це, вона була охоплена жахом.
— Ха-а—
Зітхання відлунило в залі, привернувши увагу Ліян та інших магів.
— Це було близько, — мовив Теон, спокійно стоячи посеред рою комах.
— Теоне…? — вимовила Ліян його ім'я, будучи в шоці.
Теон, стоячи над тілом мага Зеленої вежі, мав на обличчі виразну усмішку — сповнену зневаги.
— Схоже, ви спантеличені, — мовив він із глузливими інтонаціями.
Обличчя Ліян закам'яніло від його відвертого презирства.
— ...Ти взагалі уявляєш, що робиш? — зажадала вона відповідей.
— О, ми вже до цього дійшли? Читання нотацій? Вибач, але прибережи подих. Я вже ситий цими повчаннями по горло. І не турбуйся, я чудово знаю, що роблю.
— Схоже, це ти тут чогось не розумієш, — легкодушно відповів Теон.
— Що? — перепитала Ліян, і її розгубленість тільки зросла.
Теон коротко пирхнув.
— Якби ти розуміла, що я збираюся зробити, ти б не виглядала такою спокійною.
З цими словами він дістав із мантії смоляно-чорний посох і легенько змахнув ним.
У цей момент одна з комах, схожа на велетенського комара, встромила свій гострий хоботок просто в груди трупа чарівника.
Жахливим рухом вона вирвала серце разом із фонтаном крові.
Теон узяв серце з пащі комахи й жбурнув його в центр арени.
Серце дико пульсувало, розмазуючи кров по величезній плиті.
Ліян спробувала ще раз скористатися магією, але Теон перебив її:
— О, не турбуйся. Тепер, коли «випробування» розпочалося, магія в цих руїнах недоступна.
— Випробування? — перелякано спитала вона.
— Саме так. Випробування, щоб визначити, хто гідний отримати магічні реліквії, розташовані тут, — пояснив Теон, невимушено знизавши плечима.
— Варто додати, — продовжив він, — я не маю до вас ніякої злості. Єдина причина, чому я привів вас сюди — мені потрібні серця щонайменше десяти чарівників.
З підступною усмішкою він говорив далі:
— Виявляється, підійде тільки серце чарівника — принаймні так мені сказав... один чоловік. У мене справді не було вибору.
Манера Теона стала лякаючо веселею, ніби вся його попереднє мовчання було лише грою.
— І все ж мушу зізнатися, я трохи хвилювався. Привести маркіза Палатіо не було проблемою, оскільки він маг, але ця бестія, що носить меч Калібана? Оце справді змусило мене понервувати.
— Я навіть думав, як затриматися, поки маркіз не піде. Але мати змогу розпочати випробування в перший же день? Що ж, я просто безмежно вдячний.
Теон кинув глузливий погляд у бік Алона, перш ніж знову повернутися до інших.
— Ну що ж, я пішов. Не хвилюйтеся — ваші серця послужать чудовій меті.
З змахом його чорного посоха мутовані комахи розправили крила й злетіли в повітря.
"Тож… отак усе й закінчиться?"
Ліян із розпачем спостерігала, як її мана, хоч скільки б вона її витрачала, марно розвіювалася в повітрі.
Її обличчя спотворилося від безвиході.
Трісь—
Різкий звук прорізав шум, змусивши її повернути голову.
Там, просто перед простягнутою рукою Алона, яскраво сяяла магія.
Маги, які ще мить тому перебували в розпачі, витріщилися на це світло, мов заворожені.
— !?
Зверхня усмішка Теона зникла — спочатку змінившись замішанням, а потім чистим остовпінням.
— **Заломлення**.
Алон, збагнувши єдиний спосіб використання магії в цьому просторі, абсолютно спокійно вимовив закляття.
.
.
.
(П.П Цікаво, а що б Теон сказав би Деусу, як би той прийшов до нього запитати де Алон хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]