Розділ 10 - (Сила для самооборони) (3)
Коли з големами було покінчено.
— Ви приховували свою справжню силу до цього моменту?
Еван, який повернувся до місця карети й облаштовував табір, більше не міг стримати свою цікавість і поставив запитання.
— Ні, не приховував.
— …То це справді була магія 2-го рангу?
— Так.
На обличчі Евана з’явився чіткий сумнів у відповідь Алона.
— Зрозуміло.
Однак, усвідомивши, що подальші питання не дадуть від Алона жодних відповідей, Еван видихнув і кивнув, показуючи прийняття. Після цього він повернувся до підготовки табору.
Спостерігаючи за Еваном, Алон зберігав спокійний вираз, хоча всередині відчував певне нерозуміння.
Правда полягала в тому, що сам Алон не розумів причини незвичайної ефективності магії, яку щойно застосував.
"Я усвідомлював, що використання обмежень підсилить мою силу певною мірою, але…"
Бойова система в «Психоделії», грі, в яку раніше грав Алон, була покроковою, а не у реальному часі. Там жести руками та вимовлені слова слугували для підсилення магічної сили шляхом витрачання ходів.
Вибір правильних жестів для конкретного закляття зміцнював саму магію. Вибір правильних вербальних компонентів із сотень можливостей у межах часу дозволяв посилювати властивості закляття.
Наприклад, у заклятті, яке він використав цього разу під назвою «Ланцюгова блискавка» в «Психоделії», він застосував чотири конкретні **Вавилонські закляття**:
Заломлення - Відбиття - Блакитне світло - Лінійна дифракція.
Використовуючи ці чотири **Вавилонські закляття** разом із **жестами**, він підсилив «Ланцюгову блискавку». Також він наклав на себе обмеження — обов’язково використовувати **жести** й **Вавилонські закляття** при кожному застосуванні магії, що ще більше підсилювало її.
Коротше кажучи, Алон очікував, що закляття буде більш ніж удвічі сильнішим за звичайне.
"Але воно не мало бути настільки сильним."
У «Психоделії» кожен **жест** або **Вавилонські закляття** витрачали один хід.
Тому закляття, яке він застосував цього разу, у термінах гри потребувало б п’яти ходів підготовки.
"Навіть якщо це врахувати, чи справді цього достатньо, щоб повністю знищити големів…?"
Роздумуючи над цим, Алон злегка знизав плечима.
Насправді деталі мали менше значення, ніж результат, який пройшов успішно згідно з його задумом, і те, що магія перевершила очікування, було радше позитивом.
Ба більше, замість просто задоволення, у свідомості Алона вже з’явилася допитливість.
"Я б хотів провести кілька експериментів, якщо це можливо."
**Жести** та **Вавилонські закляття**, які Алон використав цього разу, були стандартними в «Психоделії» для побудови персонажа як крихкого, але надпотужного мага, призначеного для ефективного знищення великих груп ворогів потужними блискавичними закляттями.
Це означало, що Алон усе ще мав щонайменше десять інших **Вавилонських закляття** і **жестів**, які сьогодні не використав.
Крім того, його особливо зацікавили помітні зміни в магії кожного разу, коли він вимовляв **Вавилонські закляття**.
"У грі **Вавилонські закляття** просто підвищували шкоду на 10%, якщо обрано правильний тип, але тут усе інакше."
Звичайний маг міг би цього не помітити.
Але Алон, який сам кастував закляття і мав природний дар керування маною, бачив, як властивості магії змінювалися з кожним додаванням **Вавилонських заклять**.
Це було не просто збільшення сили — сама природа мани змінювалася з кожним словом.
Відповідно:
"Мені потрібно провести експерименти після відновлення мани."
Алон заплющив очі всередині карети, відчуваючи задоволення, хоча на його обличчі цього не було видно.
У цей самий момент дівчина прибула до місця, де Алон застосував магію, і де тепер залишилися лише купи каміння, що більше не могли стати големами.
Дівчина, чиї очі сяяли глибоким зеленим світлом.
Ні, вона та, хто одного дня може стати відомою як Гріх Жадібності Ріне, мовчки пройшла повз уламки колишніх големів і подивилася на двері, куди раніше заходив Алон.
Двері були тріснуті й старі, але гравіювання на їхній рамі показували, що це створена річ, а не природне утворення.
Ріне, однак, знала, що різьблення на цій рамі має значення.
Народжена зі значною долею і природною здатністю потрапляти до «Древньої бібліотеки» коли захоче, вона могла розшифрувати напис на рамі.
"Зі втраченої епохи зовнішніх богів, писемність Імперії Аланеф."
Розпізнавши їх, Ріне прочитала слова на рамі:
[Від Палаона — другові, який залишився сам.]
— Ха…
Ріне не змогла стримати гіркий сміх, коли прочитала напис.
Вона знала, що в давніх текстах лише одна особа називалася «Палаон».
Великий Палаон.
Той, хто неодноразово відбивав вторгнення «Чорних» у добу зовнішніх богів і знищив «Алакуллаку» — істоту, здатну змушувати підданих віддавати свої серця лише від погляду.
Шляхетний, почесний, великий і сяючий імператор.
Знаючи, що «Палаон» у давній мові означає саме цю єдину постать, вона не могла не засміятися тихо.
І водночас:
— Його створив хтось на ім’я Палаон.
Ріне згадала голос Алона.
Дивлячись на зовнішню раму стіни порожнім, дещо сумним поглядом, вона у своїх думках уявила образ "Великого Місяця", який мовчки спостерігає за цією рамою, і в її свідомості почала формуватися теорія.
Заперечення і підтвердження боролися між собою, і баланс схилявся до відмови.
Та наступним, що прийшло їй на думку, була магія, яку Алон показав після виходу з лабіринту.
Його магія не здавалася особливо видатною.
Але закляття, які він промовляв, були іншими.
Закляття, які шепотів "Великий Місяць", були такими, яких не існувало навіть у «Древній бібліотеці».
Згадавши це, терези, що досі хиталися, тепер урівноважилися.
"Хоч я і розуміла, що той, кого супроводжує "Червоний Місяць", мусить бути незвичайним…"
Її думки нарешті дійшли до особи, яка веде «Блакитний Місяць», і терези в її свідомості рішуче схилилися до правди.
Що "Великий Місяць", близький супутник "Палаона", є постаттю, гідною і пошани, і поклоніння.
Усвідомивши це, холодні дрижаки пробігли по її спині, коли вона глянула в бік, де був Алон.
В її очах, які досі рухалися лише за наказом "Червоного Місяця", почало яскраво світитися відчуття шани.
— Ти повернувся.
Ріне трохи змістила погляд, відчувши наближення присутності, і там стояв Деус, який з’явився без жодного звуку, кивнувши, його очі блиснули.
— Так.
— Ти щось дізнався?
Ріне, згадавши, як Деус тиждень тому припинив стежити за «Авалоном» і натомість переслідував фігуру в чорному одязі, запитала.
Він похитав головою.
— Ні. Я не зміг зібрати жодної інформації.
— Чому?
Деус почав пояснювати події, що сталися під час переслідування фігури в чорному одязі, відповідаючи на її питання.
І тоді—
— Ти хочеш сказати, що фігура в чорному одязі померла, поки ти за нею стежив…?
— Так. Посеред повітря її шию двічі провернуло, і вона миттєво померла. Я не відчув нічого.
Ріне деякий час мовчала після слів Деуса.
— Думаю… нам слід подати звіт.
— Згоден.
Після цих слів вони обмінялися ще кількома фразами й зникли з того місця.
Зрештою там залишилося лише самотнє світло місяця.
---
Минуло два місяці з того часу, як Алон отримав "Обмеження" з "Шепітного лабіринту".
Нині в Альтії настав період серйозних потрясінь.
Було три причини:
Перша — несподівана смерть Кігга, другого сина герцога, та Фейлін, другої дочки.
Друга — смерть герцога Альтія, який уже був хворий і якому залишалося небагато часу.
Третя — те, що Тімаліан, старший син герцога, був знайдений мертвим наступного дня після смерті герцога разом зі своєю старшою сестрою Маляною.
І вони смертельно закололи одне одного.
Через цю серію подій усі діти, які могли успадкувати герцогський титул, зникли за одну ніч. У результаті Рорія стала єдиною спадкоємицею герцогської родини.
Так само, як нещодавно зробив граф Палатіо.
Рорія, яка ніколи не думала, що колись сидітиме в кабінеті герцога, тепер опинилася там за два короткі місяці, тихо переводячи подих.
Чутки про Рорію вже почали поширюватися в домі герцога.
Але, як не дивно, попри це тихе розповсюдження чуток, їй нічого не загрожувало.
У неї було надійне алібі.
Коли загинули другий син і дочка, вона щойно повернулася з балу.
А старші син і дочка вбили одне одного.
Крім того, вона останнім часом з ними не зустрічалася, і найголовніше — причина, чому її не підозрювали, полягала в тому, що—
Під час її перебування на балу вся її організація була повністю знищена.
Так.
До моменту її повернення з балу, її повністю позбавили впливу, її ж проклята родина.
Через це Рорію навіть формально не допитували в жодному з розслідувань, попри чутки, що ходили навколо.
Роботу було виконано з надзвичайною точністю і досконалістю.
"Нехай вам пощастить."
Рорія знову згадала ці слова.
Ці слова, сказані так невимушено, призвели до подій, які аж ніяк не були випадковими.
Вона вже була впевнена, що все, що сталося, сталося через нього.
Якби хтось спробував назвати це збігом, його довелося б вважати нерозумним — настільки ідеально все склалося.
"Чого він хоче?"
Рорія згадала свою розмову з Алоном.
Хоч він зовні й відкинув її пропозицію, він вирішив усе набагато ретельніше, ніж будь-хто інший, і навіть через місяць після загибелі спадкоємців герцога не виходив на зв’язок.
Навіть після того, як вона з мінімальними втратами поглинула знищені організації.
"Чиста доброзичливість?"
Ріне тихо усміхнулася від цієї думки.
Навіть їй самій це здавалося смішним.
Після довгих роздумів, Рорія дійшла одного висновку.
Алон мав якийсь задум.
Звісно, вона не знала, який саме.
Але вона розуміла одне нечітке відчуття.
"Цей задум потребує герцогства Альтія."
Той, хто міг безслідно знищити членів герцогської родини, більш за все, хотів те, чого йому бракувало.
Рорія вважала, що він, найімовірніше, прагне престижу й впливу герцогства Альтія.
"І те, що він зможе зробити з цим впливом…"
Рорія міцно стиснула губи.
Тільки тоді вона по-справжньому усвідомила, з яким чудовиськом уклала угоду.
Розуміючи це, вона гірко засміялася, але рішуче стиснула кулак.
Вона знала, що угоди не можна розірвати. І чудово знала наслідки зради, бачивши долю своїх попередників.
Тому вона навіть не розглядала зраду. Натомість зосередилася на тому, що перед нею.
"Я хоча б маю надіслати знак подяки."
На її зазвичай незворушному обличчі вперше з’явилася усмішка, яку вона сама навіть не помітила.
Через тиждень у кабінет графа для Алона прибули пляшка вина і картка.
Вино було з регіону імперії Сернанс— щороку вироблялося лише три пляшки, і кожна коштувала тисячі золотих.
Разом із ним була картка з шанобливими словами.
"???"
Алон, дивлячись на картку, мав розгублений вираз.
І ще через два місяці:
— То ти кажеш, що Рорія, третя дитина родини Альтія, стала герцогинею Альтія?
— Так.
— Альтія Рорія?
— Саме так…
— ???
— Щось не так, молодий пане?
Алон почав розуміти, що щось відбувається не так.