Розділ 1- (Перший Гріх і початок нового життя)
У Королівстві Астерія, розташованому у східному регіоні поблизу центру континенту.
У скромній кімнаті правого крила, другого поверху, в маєтку родини Графа Палатіо в південних землях—
—…Ти успішно виконав завдання?
—Так, виконав.
Лицар, що стояв там, вклонився чоловікові, який невимушено сидів на ліжку.
—Як і було наказано, я врятував сиріт із невеликого села у східному регіоні… точніше, дітей, яких утримували в тому закладі для експериментів над людьми.
—А притулок належним чином контролюється?
—Так. Як ви й наказали, я передав притулок під опіку дівчини на ім’я Ютія.
—…Ти завершив переговори з родиною барона, що керувала тією територією?
—Так. Щойно я пред’явив документи щодо експериментів, вони погодилися з усіма нашими вимогами, включно з передачею всього замку.
З цими словами лицар — Еван — дістав зі свого плаща шкіряний мішечок і поклав його на тумбочку біля ліжка Алона.
—Добре.
Алон відкрив мішечок, і його вираз пом’якшав від задоволення, коли він рахував золото всередині.
—Юний господарю, чи можу я поставити запитання?
Після короткої паузи, Еван тихо заговорив.
—Що саме?
—Ви сказали, що причиною нападу на місце експериментів над людьми на землях барона Алфона було порятунок тієї дівчини… Ютії, так?
Алон злегка кивнув, даючи знак продовжувати. Еван продовжив.
—Вона і справді була надзвичайною. Я сам багато років був найманцем...
Він зупинився, ніби шукаючи правильні слова, і потім продовжив.
—Але це все одно не має сенсу. Чому таку сильну дівчину тримали в такому місці?
—І?
—Чому ви залишили її в притулку замість того, щоб забрати з собою?
Алон не відповів. У тоні Евана була легка розгубленість, але саме питання було логічним.
Врятувати когось настільки незвичайного як Ютія і не використовувати її силу здавалося марною тратою.
Це було б логічно з точки зору Евана. Але для Алона це було інше питання.
Я стер один із тригерів знищення цього світу. Цього зараз достатньо.
Ютія.
Її справжнє ім’я Ютія Блудіа.
Через десять років вона перетвориться на один із П’яти Великих Гріхів — Гріх Гніву — і знищить два з п’яти союзних королівств, залишивши сотні тисяч загиблих.
Якби хтось запитав, звідки Алон знає майбутнє, відповідь була б простою. Він переродився, зберігши всі спогади, і знав, що цей світ приречений на загибель через десять років, як у темній фентезі грі «Психоделія».
—Сх…
Він потер лоба, що болів, згадуючи момент, коли прийшов до тями два місяці тому, і важко видихнув.
Коли я зрозумів, що прокинувся у фентезі світі, я пролежав у ліжку три дні. А коли усвідомив, що до початку основного сюжету «Психоделії» ще десять років, мені стало погано ще на десять днів.
Спочатку Алон думав, що просто переродився у фентезі світі. Після чого він занурився в депресію на кілька днів. Але згодом почав думати, що все не так уже й погано.
На диво, життя дворянина було досить приємним.
Воно було абсурдно легким. Прокидайся коли хочеш, спи коли хочеш, їж коли хочеш, роби що хочеш.
Навіть попри те, що він був третім сином графа без жодної влади, для нього це означало повну відсутність обов’язків. Він міг жити в комфорті без тиску.
Для того, хто раніше працював сімдесят вісім годин на тиждень на низькооплачуваній роботі, це було неймовірною розкішшю.
Втрата доступу до інтернету — найбільшого винаходу людства — була болючим ударом, але все інше це частково компенсувало.
Але це тривало недовго.
Його настрій зіпсувався в той момент, коли він дізнався, що цей континент називається Ампелан… і ще більше, коли він згадав, що народився в родині графа Палатіо.
Ампелан був місцем дії «Психоделії», тієї самої гри, в яку він іноді грав у рідкісні вільні хвилини між роботою.
А родина Палатіо з’являлася лише в одному побічному квесті.
І ще гірше — усвідомлення того, що він опинився тут за десять років до початку основного сюжету «Психоделії», зламало його так само сильно, як затримка зарплати на три місяці поспіль.
У «Психоделії» всі живі істоти — були приречені на знищення через десять років після початку сюжету.
Серед приречених королівств було й Королівство Астерія, батьківщина родини Палатіо. У кожному проходженні гри було підтверджено, що коли з’являвся один із П’яти Великих Гріхів, королівство зникало.
Тобто повне знищення.
Королівство впаде. Дворянство буде знищена. Міста перестануть існувати.
І тому спокійне життя, яким зараз насолоджувався Алон як третій син графа Палатіо, неминуче зникне через десять років.
Якщо він хоче й далі жити комфортно, у нього є лише один варіант — знищити всі П’ять Великих Гріхів до того, як вони стануть катастрофами, що вбивають людей.
Усе, що він робив зараз, було частиною цього плану.
—Що ж… на цьому все.
Але пояснити це Евану він не міг.
—Час ще просто не настав.
—…Не настав?
—Так. Поки що подбай, щоб ця інформація не поширювалась, і продовжуй підтримку притулку, як наказано. І ще одне.
Алон дістав листа з одягу та передав його.
—Лист?
Еван виглядав здивованим. Алон відповів прямо.
—Так.
Це було справді важливо.
Усередині листа була фраза, яка завжди з’являлася в обов’язковій події, коли з’являвся Гріх Гніву в «Психоделії».
Страждання темряви, просвітлення світла. Один відчай і приналежність.
Це була фраза, яку промовляв підозрілий архієпископ зі святої країни, супроводжуючи героя, щоб заспокоїти Гріх Гніву. Але щойно він її вимовляв, архієпископ вибухав у криваву масу. Потім Гріх Гніву казала: "запізно" — і починалася битва.
Причина, чому Алон використав цю фразу зараз, була проста. У цей момент часу, в грі це називалося минулим.
Він бачив цю фразу багато разів під час повторних проходжень «Психоделії». Архієпископ називав це закляттям, що може сформувати зв’язок із Кровною Лінією.
Чесно кажучи, очікувати, що це заклинання дозволить подружитися з істотами, які укладають угоди з потойбічними жахами, було абсурдно. Але з огляду на їхню фанатичність це могло спрацювати.
Думки фанатиків, що поклоняються потойбічному, неможливо передбачити.
Коли Еван вийшов із кімнати, Алон тихо знизав плечима.
Тепер, коли я прибрав першу бомбу з таймером, час переходити до другої.
—
Кілька днів потому—
—Ось лист.
Дотримуючись інструкцій Алона, Еван повернувся до притулку і передав лист дівчині, хоча все ще відчував неспокій.
Його реакція була природною. У Ютії було щось дивне.
Її біле волосся і криваво-червоні очі не виражали жодної емоції.
Не було навіть найменшого натяку на емоції.
Повна порожнеча.
Дівчина, яка сприймала всіх і вся як об’єкти, прийняла листа з тим самим мертвим виразом, який мала в день порятунку.
"Шурхіт."
Ютія тихо відкрила конверт.
Еван спостерігав за нею, досі не розуміючи, чому її тримали в тій лабораторії.
Він не був майстром меча, але міг відчувати ману інших.
І його чутливість до мани значно перевищувала рівень звичайних лицарів.
Тому він одразу зрозумів:
Це абсурдно, як не подивитись.
Дівчина перед ним була надто сильною, щоб її могли утримувати в такому місці.
І поки він думав про це, з’явилось інше питання.
Про третього сина графа Палатіо, молодого чоловіка, який найняв його в таверні кілька місяців тому.
Під час служби найманцем, Еван чув чутки, що третій син графа був відторгнутий і мав репутацію типового безкорисного дворянського сина.
Навіть ходили історії, що старші брати постійно знущалися з нього через слабкість і боягузтво.
То як тоді цей самий третій син дізнався про таємну лабораторію барона?
Я справді не можу його зрозуміти.
Поки Еван думав, його очі раптово розширилися.
Причина була в тому, що дівчина, яка досі стояла нерухомо, раптом усміхнулася.
Ні, це не була просто усмішка.
Її ману було видно неозброєним оком.
Це було можливим лише для тих, хто досяг високого рівня майстерності, але вона робила це легко.
І тоді—
—Той, хто надіслав цей лист… це був Граф Алон?
Коли Ютія заговорила, її зіниці, вертикальні як у змії, різко сфокусувалися на Евані.
Навіть одного погляду було достатньо, щоб у нього як у досвідченого воїна виник інстинктивний страху. Він швидко відповів.
—Так.
—Чому він не прийшов до мене?
Він майже відповів, що не знає, але зупинився.
Інстинкт підказав йому не говорити необдумано.
Він пригадав слова Алона і відповів обережно.
—Він сказав, що час ще не настав.
—Зрозуміло.
Коротка відповідь.
Але це була правильна відповідь. Це було видно по серповидній усмішці.
Вона…
Ютія Блудіа, ні.
—Зрозуміло.
Перша донька Кровної Лінії - "Ютія Кривава Королева" повільно промовила:
—Я розумію його намір.
Вона тримала листа з таємною фразою, яку міг вимовити лише її господар, і дозволила викривленій усмішці розповзтися по обличчю.
.
.
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )